— Гарна, -погодилася моя мама вперше побачивши майбутню дружину свого племінника, сина моєї тітки Єгора, – тільки мені вона здалася дуже хитренькою.
Мамина сестра, а моя тітка була рада до сліз, що Єгор нарешті одружується, так що готова була любити невістку і в усьому допомагати молодому подружжю.
— Йому 33 роки, час, – говорила тітка Люда, – а краса – це бонус, не дарма ж Єгор так довго ходив у холостяках. Хитра? Іноді в сімейному житті це може стати в нагоді.
Тітка Люда та її син були власниками двокімнатної квартири, навпіл. У Яни, як звали наречену Єгора, теж була мама і двокімнатна квартира, а старша сестра Яни з сім’єю жила в іншому місті.
Ми всі вважали, що логічно було б вже, якщо не на оренду йти одразу, то жити на території чоловіка, тобто у тітки Люди. Але думки свого не нав’язували, вирішувати зрештою було потрібно молодим.
— Яна хоче, щоб ми жили з її мамою, – сказав Єгор перед самою реєстрацією шлюбу.
Яна була молодша за чоловіка майже на 10 років, нила, як маленька дівчинка, що мама їй ближче, ніж свекруха, що вона нудьгуватиме. І Єгор здався, пішов жити до тещі.
Сказати, що у квартирі, де довгі роки жили вдвох Яна з мамою – панувала розруха, отже, нічого не сказати.
— Дві жінки живуть, – розвела руками теща Єгора, – все без чоловічих рук. Що ми можемо? Ось тепер у хаті буде господар, чоловік!
Яна так ніжно дивилася на чоловіка, так засмучувалася, що в їхній кімнаті з чоловіком шпалери обірвані і стеля обшарпана, що Єгор товстий натяк уловив і почав ремонт у тещі.
— Посварилися, – оголосив Єгор тітці Люді, повернувшись із сумкою через місяць після того, як з кімнати в квартирі дружини він зробив цукерку.
— Вона тебе вигнала чи що? – ахнула тітка.
Єгор важко промовчав, видно було, що переживає. А за місяць дзвінок від Яночки:
— Повертайся, мені без тебе погано!, – і він як цап на мотузку, пішов назад під несхвальні слова своєї мами про те, що йому знову скоро на двері вкажуть.
Так воно й сталося. І потім виходило ще кілька разів: Єгор повертався, у нього з Янкою був другий (третій, четвертий тощо) медовий місяць, братик починав черговий ремонт у квартирі тещі, а після закінчення однієї з ділянок (кімната тещі, лоджія, кухня , ванна, передпокій), брата знову відправляли за місцем прописки.
— Ідіот, – одностайно вирішили ми з мамою. І навіть тітка Люда, незважаючи на всю любов до сина, була з цим категорично згодна.
А одного прекрасного дня, на 3-му році шлюбу, Єгор прийшов до мами з сумками та дружиною в положенні. Виявляється теща, коли зять закінчив перетворення всієї квартири, вирішила з’їхати до старшої дочки в інше місто. У неї як раз зʼявилась друга дитинка, а Яні з чоловіком мама вказала на вихід.
— Поки у доньки житиму, – заявила мама Яни, – хоч грошенят скопичу від здачі квартири в оренду.
— Ну треба думати, – посміхнулася моя мама, – тепер квартира – не вбитий у мотлох клопівник, а цілком респектабельне житло в хорошому районі і здати її можна за дуже пристойні гроші.
Тітка Люда поохала, але пустила молодих жити до себе. Разом зі свекрухою Яна прожила рік, потім пішла на той світ бабуся і моя мама із сестрою успадкували її квартиру.
— Продаватимемо, – вирішили сестри, – а гроші поділимо.
На покупку житла десь далеко тітці Люді грошей вистачало, але жінка розсудила, що у далечині вона жити не згодна. І тоді вона запропонувала синові вихід: вони купують з Яною її частку в загальній двокімнатній, а мама бере собі пристойне житло в тому самому районі: простору євростудію.
Так у брата з Яною виявився кредит, на який вони викупили у тітки Люди її частку. Насправді Єгору стало належати 3/4 квартири, а Яні – 1/4 частина.
Можливо й можна було зробити все розумнішим, ніж зробив Єгор із мамою, але з нас порад не питали, а самі ми в цю справу не лізли. Хоча… дурість несусвітня була давати Яні частку. Можна було б пустити кредит на оплату квартири тітки.
Поява дочки та кредит стали для Єгора стимулом для того, щоб відкрити свою справу. Невелика фірма вимагала частих роз’їздів Єгора. Гроші в сім’ї були, тільки йшли не на кредит, а на те, щоб Яночка могла відпочити від тягаря материнства: то на Кіпрі, то в Таїланді, то в Греції, то в Туреччині.
Тітка Люда до молодих приїжджала рідко.
— А що приїжджати, – махала вона рукою, – тільки засмучуватися. Минулого разу жахнулася: навіть у пральній цвіль. Хазяйка з Яни – ніяка. Але я не лізу, не моя ця справа.
Тим часом мама Яни повернулася від старшої доньки до своєї квартири. Грошей, накопичених від здачі житла в оренду, доньці не обломилося, зате полегшало з дитиною. Єгор – на місяць у відрядження, а Яна здає доньку своїй мамі та розважається на повну котушку.
— Син вирішив на офіційну роботу влаштуватися, – повідомила нам тітка, коли її онуці було 5 років, – фірму закриває, йде працювати в органи. Дуже переймається донькою. З Яни мама така сама, як і господиня у квартирі. Я дивитися? Та що ти! Мене до онуки пускають лише коли син удома. Ні, хай самі розбираються.
Дружині про те, що він одного чудового дня йде на зміну на нову роботу, Єгор не сказав ні слова. Яна, зациклена на власній персони, навіть не помітила, що чоловік зібрав не велику сумку, а лише пакет.
Поцілувала чоловіка в дверях, попросила дзвонити частіше і, зачинивши за чоловіком двері, зателефонувала близькому другові, домовившись з мамою, що та забере онучку з садка.
Єгор, який повернувся з “відрядження” наступного ранку, виявив, що увійти у двері не може – заважають гіллясті розлогі роги.
— Пішла геть! – сказав Єгор дружині, прозрівши остаточно.
— Ага, зараз! – Відповіла Яна, – у мене тут половина квартири у власності! Хочеш, розлучайся, але я залишуся жити тут, маю право!
-Ну не половина, – поправив дружину Єгор, – а лише чверть. Але можу тобі відписати навіть більше, якщо ти підеш по-доброму, залишивши дочку зі мною. Виплачу твою частку грошима.
Яна відмовилася. Зараз Єгор сидить і чекає на суд: розлучення та визначення місця проживання доньки з ним. А Яна, впевнена в тому, що нічого в нього не вийде, продовжує той спосіб життя, до якого звикла. Тобто живе в одній квартирі з чоловіком і гуляє, як березнева кішка.
-От не треба було тобі так вирішувати із квартирою! – говоримо ми тепер тітці, – своїми руками ти синові влаштувала геморой.
-Ну я ж з кращих спонукань, – засмучується тітка Люда, – думала жити будуть, сім’я, заважати не хотіла. Знати б, що так вийде.
