Матір Тетяни і бабуся вірили, що жіночої дружби не існує. Тому й на подружок Тані завжди скоса дивилися.
Поки дівчатка маленькі були, ще сяк-так, але що дорослішою ставала Таня, то більше чула від старшого покоління висловлювань на кшталт «жіноча дружба — до першого чоловіка».
Цілком можливо, що подругам їхні рідні казали те саме, а можливо, далася взнаки зміна захоплень із віком, але дівчата віддалилися одна від одної, і спілкування майже з усіма зійшло нанівець.
З усіма, крім Ксюші, з якою Таня ще змалечку були нерозлийвода і яку вважала своєю сестрою.
– Дурниці все це, — відмахувалася Ксюша, коли чула десь висловлювання, подібні до тих, якими напихали вдома Таню. — Якщо чоловік вибирає когось одну — то ділити його сенсу немає, а якщо він між двома подругами вибрати не може — то нащо такий здався?
Таня слухала ці міркування, підтакувала і тішилася з того, що в неї така хороша подруга. Порядна, чесна і, судячи з усього, з тих, із ким разом до скону будеш.
Перевіряти Ксюшину теорію навмисно, звичайно, жодна з дівчат не рвалася. Та й кавалерам не ставили питання в дусі «хто красивіша — я чи моя подруга».
Хто підходив знайомитися — тих відразу запитували, хто саме з дівчат зацікавив, ну і обрана вже вирішувала, потрібен їй цей кавалер чи нехай іде собі з миром.
Оскільки дівчата і зовні були різними, і смаки на чоловіків у них відрізнялися, дуже довгий час жодних конфліктів на цьому ґрунті не було.
А потім Таню після однієї зі студентських вечірок наздогнав новий Ксюшин хлопець Максим.
Новий не новий, але зустрічалися вони вже півтора місяця, тобто ситуація явно не з тих, коли кавалер сходив на перше побачення і зрозумів, що другого не буде.
Коли півтора місяця — це вже означає, що все більш-менш серйозно і рухається до повноцінних стосунків.
А тут він візьми — і побіжи слідом за Танею в коханні їй зізнаватися. І нехай хлопець був вродливим, але Таня ні секунди не сумніваючись, вчинила по совісті: відмовила Максиму, а потім ще й Ксюші розповіла.
Мовляв, так і так, подружко, було діло, побігло за мною парнокопитне з твого городу, про що тебе повідомляю. А вже там хочеш — жени його, хочеш — вдай, що нічого не було і я тобі нічого не розповідала, головне — давай тепер зустрічатися там, де поруч із тобою не буде цього твого залицяльника.
Залицяльника Ксюша, природно, з життя викинула. І продовжили подруги жити, як жили. Працювали в одній компанії, йшли разом додому, та й жили буквально в сусідніх будинках.
Коли Таня вийшла заміж за Андрія — дружили майже сім’ями. Майже — тому що Ксюша все ніяк не могла влаштувати своє особисте життя. Кавалери в неї трималися по парі років, а потім раптом траплялося щось — і вона знову була у вільному пошуку.
Закінчився пошук несподівано. Таня забула вдома потрібні на роботі документи, за якими вирішила зганяти в обідню перерву. Ну а там і виявила у своєму ліжку та в обіймах зі своїм чоловіком найкращу подругу, яка начебто була на лікарняному.
– Цікавий спосіб лікування, — видавила із себе вона, не звертаючи уваги на подругу, що потупилася, і чоловіка, який усе ще намагався щось пролепетати в дусі «ти все не так зрозуміла».
Увечері відбулася розмова. Не з Ксюшею — ту Таня просто викреслила зі свого життя. І навіть на роботі популярно пояснила всім охочим, чому Ксенія їй більше не подруга. Чоловіка Тетяна виставила.
– Навіщо ти всім усе розпатякала? — спробувала було дорікнути їй Ксенія приблизно через тиждень після того, як чоловік пішов з усіма речами.
Уже невідомо, чи повернувся він у свою дошлюбну квартиру, чи переїхав одразу до нової пасії, але цю ситуацію на роботі не обговорив тільки лінивий. І навіть ледачий знайшов спосіб висловити своє «фу» Ксюшиній поведінці, через що жінка тепер все частіше замислювалася про звільнення.
– Мені й так соромно, що все так склалося, а ти ще…
– Ксюшо, якби тобі було соромно, ти б не крутила інтриги з моїм чоловіком протягом пів року. «Соромно» — це коли щось трапляється один раз і то не на тверезу голову, а в твоєму випадку все було цілеспрямовано, продумано і підло по відношенню до мене. Тому сенсу якось покривати і вигороджувати тебе я не бачу.
Ксюша була дуже товариською і залежною від стосунків з колективом людиною. Тому після погіршення взаємин з колегами, що здебільшого прийняли сторону Тетяни, все ж звільнилася, і на якийсь час Таня її слід загубила.
Ясна річ, що з цього приводу жінка не надто журилася, хоча й не поспішала вірити словам матері про те, що всі жінки такі й чинять саме так і ніяк інакше. Вона ж теж жінка. І вона в схожій ситуації вчинила порядно, а отже — десь є й інші такі самі особи. Шкода, звичайно, що Ксюша до їх числа не належить, ну та Бог їй суддя…
– Почекай, ще з’являться і колишній твій, і подруженька його, — хмикнула мати, коли Таня розповіла їй про те, що сталося. — А я ж права була, треба було тобі від дому цю Ксюшу віднадити, як тільки заміж вийшла. Дивись, як усе обернулося…
– Мамо, ну віднадила б я її. На планеті ще три мільярди жінок як мінімум, що, думаєш, чоловічок мій колишній не знайшов би, з ким роман крутити за моєю спиною?
– Тут ти права, звичайно, — погодилася мати. І, що дивно — перестала постійно заводити розмови про «з дівчатами не дружи». Ніби зрозуміла, що в процесі зради беруть участь двоє і якщо партнерка завжди знайдеться, то має сенс висувати претензії і до чоловіка, який зовсім не песик на мотузочці, щоб його «відводили», а цілком самостійна особистість, яка приймає рішення зокрема й про зраду законній дружині або постійній партнерці.
Прогноз матері щодо колишнього, до речі, не справдився.
Чи то вважав він Таню пройденим етапом, чи то знав трохи її характер і розумів, що повернутися до себе як ні в чому не бувало вона йому не дозволить, але від Ксюші він пішов кудись іще. Залишивши жінку на сьомому місяці в очікуванні дитини.
Ось тоді й згадала Ксенія про колишню подругу. Згадала — і прийшла до неї під двері, чатуючи на момент повернення з роботи.
– Ну привіт, — хмикнула Таня, побачивши на лавочці Ксенію, що явно чекала на неї.
Можна було, звісно, пройти повз, але було навіть цікаво, навіщо вона прийшла майже два роки по тому.
– Привіт, Таню. А я ось… — Ксюша, зітхнувши, показала на свій живіт.
– Ну вітаю, чи що, — бажання вітати не було, але ж не вчепитися у волосся колишній подрузі на очах у сусідів.
– Та з чим би?! — сплеснула руками Ксюша. — Твій же Андрій покрутив і покинув, ще й сказав, що зарплату «в сіру» отримує й аліментів платитиме мінімум! А як солов’єм заливався, що мене любить, не покине і зі мною тепер до скону. А потім узяв — і пішов від мене до якоїсь кралі. Ось як так-то, Таню?
– Дуже навіть логічно. Якщо людина одного разу порушила свою обіцянку, дану іншій жінці, то чому б їй бути вірною тобі?
– Тому що я не ти. Він казав, що ти нудна, нецікава, поговорити з тобою ні про що…
– Зате з тобою, дивлюся, він дуже швидко і поговорив, і домовився, і наговорив, — не втрималася від шпильки Тетяна. — Ти навіщо прийшла?
– Мені допомога потрібна, Таню. Зараз у декрет іти, а грошей ані копійки ні на речі, ні на всякі дрібниці. Не для себе прошу, для дитини, вона все-таки не зовсім чужа тобі, кілька років з її батьком сім’єю були.
– Ну були і що з того?
– І дружили ми з тобою не один десяток років. Вважай, з дитячого садка разом.
– Щось ти не згадала про це, коли з моїм чоловіком… крутила.
– Таню, от зараз би згадувати знову мені мою дурість. Я вже за неї розплатилася, не треба вдавати із себе суддю. Я знаю, що тебе підвищили, машину он нову купила нещодавно.
– У кредит, який платити ще три роки, — педантично уточнила Тетяна.
– Ну так все одно гроші є. А в мене взагалі ані копійки. Ти що, хочеш, щоб мені довелося від дитини відмовитися через матеріальні проблеми?
– Я не хочу, щоб ти свою дитину і свої проблеми робила моїми. Припинили дружити, нічого заново і починати.
– Яка ж ти безсердечна, — схлипнула Ксюша.
– Не тобі говорити мені про почуття, — Таня похитала головою.
І наступні три місяці, мабуть, до самого народження дитини періодично зустрічалася з колишньою подругою, яка то просила грошей, то звинувачувала Таню в черствості та байдужості, то взагалі говорила, що Таня їй мала бути вдячна за те, що саме Ксюша виявила непорядність Андрія і навіть прийняла основний удар на себе.
Таня, почувши це формулювання, звичайно, сказала знущальне «дякую», але грошей не дала і яку-небудь ще допомогу колишній подрузі надавати не поспішала.
А потім Ксюша зникла.
Не назавжди, звісно — періодично Таня бачила її по району то з візком, то з різними чоловіками.
Але головне — грошей і допомоги колишня подруга просити й вимагати перестала. Мабуть, зрозуміла, нарешті, що після всього скоєного дорога назад до Тетяни їй закрита.
***
Ось таку непросту історію надіслала нам читачка, нагадавши, що справжня дружба міцніша за все, навіть за зраду. Хоча, як бачимо, зрада може виявитися ще й тим лакмусовим папірцем, що показує, хто є хто.
І, здається, що після такої життєвої ситуації не можна вірити нікому, але життя показує: вірити можна, головне — правильно обирати, кому.
Як ви гадаєте, чи є сенс давати другий шанс тим, хто колись завдав вам сильного болю?
