— Я абсолютно не скупа, онука свого люблю! Але з подарунками для нього тепер усе зовсім інакше, — пояснює подрузі Інна Михайлівна, хитро примруживши око.
Інна Михайлівна — колишня свекруха. Син із дружиною розлучився, але і батько, і бабуся продовжують спілкуватися з хлопчиком.
Хоча спершу стосунки між колишнім подружжям складалися не надто райдужним чином: син зі своєю екс-дружиною постійно сварилися, і, як то кажуть, ім’я колишнього чоловіка невістка полоскала на всіх кутах.
— А ще моя колишня невісточка не втрачала нагоди поскаржитися всім і кожному, яка ж у її сина скупа бабуся, — усміхається Інна Михайлівна. — Мовляв, подарунків не дарує, ні копійки не вкладає в життя малюка, та й син мій — суцільне розчарування, безвідповідальний тип.
Колишня свекруха вважає, що все це, м’яко кажучи, не відповідає дійсності.
Просто невістці вигідно їхнім коштом виставляти себе в позитивному світлі. Вона нахабно бреше, щоб мати гарний вигляд.
Що син розгледів в Анні, для Інни Михайлівни від самого початку було загадкою. У їхньому невеликому містечку слава дівчини йшла попереду неї.
Не те щоб вона була з тих, хто зовсім без гальм, але дуже близько до краю. До того ж, майбутня свекруха чудово бачила істеричні риси в її вдачі й чула стервозні нотки в голосі. Та й знайомі, які з Анею працювали колись, відгукувалися про неї так:
— Скандалістка.
— Хлопці біля неї не затримувалися надовго, бо витримати її істерики було понад силу будь-кому. Справжня задирака, їй лише привід дай — і вона у бійку полізе. Таку «родичку» я б і в кошмарному сні не побажала, але хто ж мене питав? — хитає Інна Михайлівна головою.
Жінка для себе вирішила, що з Анею спілкуватиметься обережно, намагатиметься контакти мінімізувати. Чомусь одразу було відчуття, що в сина ця сім’я ненадовго.
Але навіть такий підхід свекруху від витівок Анни не рятував. Невістка буквально лізла на конфлікт, хоча все, що могла, Інна Михайлівна намагалася ігнорувати.
Подружжя протягло разом три роки, чому свекруха щиро дивувалася. Не очікувала вона від сина такої витримки. Може, він і справді закохався в цю Анну. Але всьому є межа.
Щойно невістка вийшла з декретної відпустки після догляду за дитиною, син подав на розлучення. І Анна одразу розтрубила по всьому місту, що чоловік її покинув заради іншої.
— Чистої води брехня — у сина нікого не було, — обурюється жінка. — Він просто вимотався від нескінченних сварок і розбірок. Три роки на пороховій бочці й так досить, не вистачало ще хапнути проблем зі здоров’ям на нервовому ґрунті.
— Але моя колишня невістка — це одне, а онук — зовсім інше. Аню я з радістю викреслю з пам’яті, як поганий сон, але з онуком рвати зв’язок не збираюся.
Син Інни Михайлівни теж бачиться з хлопчиком, справно платить аліменти.
Анна хоч і не втрачає нагоди уїдливо пожартувати на адресу колишнього чоловіка, гроші бере із задоволенням і ще просить, мовляв, на додаткові потреби.
Спілкуватися з онуком Інні Михайлівні, звісно, виходить рідше, ніж хотілося б — щоразу треба налаштовувати себе на контакт зі сварливою колишньою дружиною сина, дитина ж ще маленька.
Не без проблем, але бабусі іноді віддають хлопчика на вихідні, дозволяють брати до себе з ночівлею.
Щоправда, Інна Михайлівна вважає, що Анна це робить більше для своєї ж зручності, але головне — її не відлучили від онука. Жінка купує онуку і забавки, і одяг, але ніщо не тримається в нього довго.
— І тут я звернула увагу: ходить дитина в старих штанях, які вже тиснуть, а те, що я придбала, кудись зникає, — згадує Інна Михайлівна. — Запитувати в онука марно — він маленький, що наділи, те й носить. З невісткою говорити — це ж стрес, неминучий скандал із перерахуванням усього, чим їй не догодили я і мій син.
Інна Михайлівна не надто захоплюється соцмережами, але поступово вникає, змушена, як і всі: спілкування з родичами з інших міст, дозвілля, можна подивитися світлини рідних і знайомих.
В інтернеті жінка й натрапила на місцеву сторінку в соціальній мережі, де продають, міняють, віддають за «шоколадку» щось. Ледь не першим оголошенням, яке вона випадково відкрила, виявився продаж комплекту, який вона сама онукові й купувала.
— Я прекрасно знаю, що річ була якраз, тому що в магазин ми йшли разом, міряли. Навіть із запасом трохи взяла — «на виріст». І ось вона його продає!
Спершу хотіла їй у приватні повідомлення щось уїдливе відписати.
Але потім охолола, прикинула: із впертості Аня взагалі може заборонити мені бачитися з дитиною, ходи потім по судах, нудно щось доводь, тож промовчала.
Для себе жінка вирішила так: онукові вона, як і раніше, робитиме дарунки, купуватиме різні потрібні речі, але… всі покупки тепер залишатимуться в неї вдома.
І одяг не буде зайвим: щось на зміну, щось — удома бігати, піжамка — спати, забавки різні розвиваючі теж стануть у пригоді. Неприємно було, що Аня вирішила грошима розжитися на подарунках власної дитини. До того ж, напевно, це не перший випадок.
— Вона вічно скаржиться, що грошей бракує, але й отримує вона цілком нормально для нашого міста, і аліменти син платить непогані, і допомога зверху йде — то пакунок із продуктами, то речі. Купували, до речі, час від часу ми обоє щось. То син, то я. Так що не на дитину ці гроші йдуть, я впевнена.
Якби їй на сина не вистачало, вона б нам мозок вишкребла чайною ложечкою, я переконана! Якщо не вишкребала — значить, для себе щось добувала, — впевнена Інна Михайлівна.
Є й ще нюанси, що дозволяють жінці думати, що гроші від продажу подарунків ідуть не на дитину: квартиру, яку винаймає Анна, наполовину оплачує син Інни Михайлівни, так домовилися під час розлучення, а сам чоловік пішов у свою успадковану, що дісталася вже після розлучення від бабусі по батькові.
— І куди діваються гроші, яких, начебто, Ані бракує весь час? А ще я замислилася: адже й забавки онука пропадали, ті, що нові. Я якось на прохання колишньої невістки на лікарняному з хлопчиком сиділа, не побачила я в ігровому куточку нічого з того, що купувала останнім часом. Це як? Забавки теж на гроші обернені, через ту ж групу продала? Занадто спритна!
Інна Михайлівна тепер не купує онукові лише великі носильні речі: сезонні, зокрема й взуття.
Тому що як це носити, коли хлопчик буває в неї й не дати йому піти в новому до мами?
— Ви онукові нічого навіть не купуєте, — заявила нещодавно єхидно Анна колишній свекрусі. — Шкода стало грошей на колишнього онука?
Інна Михайлівна внутрішньо теж уїдливо пожартувала, мовляв, помітила Анна, що хлопчика тепер перестали доставляти назад разом із купою пакунків і покупок.
Але в суперечку вплутуватися не стала, відповіла, що Анні видніше, чого дитина потребує, а вона не хоче витрачати гроші на те, що може не стати в пригоді.
— Ну й бабця в нас, ніколи не купить онукові навіть шкарпеточок найдешевших, — передали нещодавно слова колишньої невістки Інні Михайлівні. — Напевно, у колишнього в проєкті новий онук, а мій синочок перейшов у розряд колишніх. Я б’юся сама, дитину піднімаю, і не допомагає ніхто.
Відповісти дуже хочеться, але колишня свекруха тоді згадує про відому коричневу субстанцію, яку краще не чіпати.
📝 Відгук від редакції
Історія Інни Михайлівни — це живий приклад того, як любов до онуків змушує нас знаходити несподівані й мудрі рішення навіть у найскрутніших сімейних баталіях.
Бабуся зрозуміла: щоб подарунок справді служив дитині, іноді треба просто змінити адресу його зберігання. І справді, поганий мир кращий за добру сварку, особливо коли на кону — спілкування з найдорожчим онучатком.
А як ви вважаєте, чи є сенс іноді «закривати очі» на нечесність дорослих, якщо це допомагає зберегти зв’язок із дитиною?
