Напевно, у кожного в житті був такий момент, коли кохана людина переставала бути такою. Начебто все добре, і він не робить нічого поганого, але почуття до нього вже не ті. Таке сталося і з нами. Відмінність лише в тому, що це у нас це в обох. Ми розлюбили одне одного і зовсім не розуміємо, як далі жити разом.
І ми розійшлися б, але проблема в тому, що ми вже в шлюбі, а на квартиру мається кредит. Найцікавіше, що наше рішення, на відміну від наших однолітків, не було поспішним. До весілля ми знали одне одного близько п’яти років і ще три прожили у шлюбі.
Прожити разом 8 років – це багато, як мені здається. Люди багато дізнаються одне про одного за цей час і як партнер він мене повністю влаштовував. Однак одного дня все якось змінилося. Спочатку наші емоції одне до одного просто пішли, а потім взагалі трансформувалися в якусь ненависть.
Я щиро не знаю з чим це пов’язано, адже донедавна, як мені здавалося, все було добре. Не було й натяку на те, що ми почнемо набридати одне одному так, що по черзі зніматиме номери в готелях, аби не бачитися. І найцікавіше, що ми обоє це зрозуміли.
У нас не було ні сварок, ні суперечок, ні чогось ще. Рішення було настільки природним, ніби ми йшли до нього всі наші стосунки. Це дивно, бо всі мої подруги кажуть, що в них зовсім не так. Їм завжди були властиві у відносинах сварки та скандали.
Я намагалася дізнатися, що зі мною відбувається у моєї матері, але вона не змогла відповісти нічого зрозумілого. Просто стверджувала, що з людьми так буває і цього не уникнути. Наче я й сама цього не знаю. Все-таки, коли я йшла до неї по пораду, я сподівалася отримати щось більше, ніж стандартну шаблонну фразу.
Просто в неї самої був тривалий шлюб. Вона має знати, що робити у таких випадках. Ну, чи хоч би вміти підтримати. Психотерапевт також не сказав нічого зрозумілого. Його відповіді, звичайно, були у рази розгорнутіші, ніж матері. Він пояснив нашу ситуацію з психологічного погляду. Правильніше навіть сказати, що розклав усе по поличках. Однак жодних конкретних дій щодо того, як цю проблему вирішити, він не дав. Та й чи намагався?
Може, моя позиція спочатку неправильна. Правильніше, швидше за все, самостійно визначитися з рішенням, а не намагатиметься його знайти? Адже просто це так важко. Набагато легше і правильніше, коли знаючі люди підкажуть тобі що робити. За типом викладачів, що є у людей у школах та вишах. Можна і без них, але з ними простіше та швидше.
