І ось 1,5 роки тому зустріла людину, на два роки старшу, порядну, добру, без дітей, одружений не був, підвіз мене на блакарі, я написала перша, знайшла привід, щоб віддячити, бо грошей з мене він не взяв

Мені 27 років, скоро 28. Ніколи не було щасливих стосунків у житті, дітей немає. 10 років хворого кохання із зрадами.

Все пробачала, бо думала, що люблю, чи не знаю чи це так. Час не лікував, я все розуміла і усвідомлювала, що йду у минулі стосунки заради розваги, розважити вечір.

І ось 1,5 роки тому зустріла людину, на два роки старшу, порядну, добру, без дітей, одружений не був. Підвіз мене на блакарі.

Я написала перша, знайшла привід, щоб віддячити, бо грошей з мене він не взяв. Додалися до соц. мережах.

Я закохалася, з першого погляду, з цією людиною мені відразу захотілося залишитись і не розлучатися, ще відчула тоді в машині. Я досягла свого, і він у мене закохався теж.

За півроку ми вирішили жити разом. Все гаразд, ми живемо, обидва працюємо, майже не бачимося, робота, дім, все на мені, з останніх сил все роблю, але для мене не роблять нічого.

Близькість максимум дві хвилини, не кажу про ласку. Він відданий вірний, але постійно втомлений.

Чому ж я втомлена готова на все? А йому нічого не хочеться.

Хоча хочеться, але чисто задовольнити свої потреби. А коли я була одна, у мене таких проблем не було, навіть відсутність близькості не так прикро на самоті, як тоді, коли в тебе молодий чоловік.

Я втомилася, хочу бути бажаною. Розумію, що рано почали жити. Іноді здається, краще б не починали.