Мені 20 років, довгий час перебуваю у стосунках із прекрасним чоловіком. У побуті ми ідеально підходимо, дуже притерлися, нам разом комфортно, плануємо купувати квартиру.
Але проблема. Я не відчуваю, що я нагулялася. Раз у раз дивлюся ліворуч, ніяких рухів у цей самий бік не роблю, але сам факт: ловлю себе на потребі в яскравій палкій закоханості, в пристрасті, сумую за всякими невпевненими поглядами, першими поцілунками і подібним.
Закохуюся постійно в нове, що рухається. Але розумію, що ніхто з них мені не підходить, і ні з ким не буде так комфортно, як зі своїм коханим.
Не бачу сенсу розпочинати нові відносини, якщо пристрасть все одно пройде, і настане побут. Зраджувати не хочу, навіть не розглядаю цей варіант, не хочу робити боляче моєму коханому.
Він надзвичайно прекрасна людина, з якою спокійно зустріти зрілість, пенсію і старість. Кидати його — найдурніший вчинок, який можна зробити.
Що мені робити? Чи це нормально бути в довгих стосунках, а чи відчувати щось до інших? Просто продовжувати безневинно насолоджуватися всіма почуттями, що виникають?
Кажуть, подароване назад не просять. Але моя свекруха мала на це власний погляд. Того вівторка…
Тітка Ганна — мамина старша сестра. Мешкає у Львові, у скромній двокімнатній квартирі на Сихові.…
Дощова мряка за вікном ідеально пасувала до настрою Катерини. Вона нервово стукала пальцями по столу,…
— Як у неї тільки язик повернувся таке сказати? Дивиться мені просто у вічі, навіть…
— Діду, ну чого ти як не рідний? Тебе ж в інтернеті з руками відірвуть!…
Двадцять років. Рівно двадцять років я для них «нова людина». Я мовчки відступила і віддала…