Мені 27 років, скоро 28. Ніколи не було щасливих стосунків у житті, дітей немає. 10 років хворого кохання із зрадами.
Все пробачала, бо думала, що люблю, чи не знаю чи це так. Час не лікував, я все розуміла і усвідомлювала, що йду у минулі стосунки заради розваги, розважити вечір.
І ось 1,5 роки тому зустріла людину, на два роки старшу, порядну, добру, без дітей, одружений не був. Підвіз мене на блакарі.
Я написала перша, знайшла привід, щоб віддячити, бо грошей з мене він не взяв. Додалися до соц. мережах.
Я закохалася, з першого погляду, з цією людиною мені відразу захотілося залишитись і не розлучатися, ще відчула тоді в машині. Я досягла свого, і він у мене закохався теж.
За півроку ми вирішили жити разом. Все гаразд, ми живемо, обидва працюємо, майже не бачимося, робота, дім, все на мені, з останніх сил все роблю, але для мене не роблять нічого.
Близькість максимум дві хвилини, не кажу про ласку. Він відданий вірний, але постійно втомлений.
Чому ж я втомлена готова на все? А йому нічого не хочеться.
Хоча хочеться, але чисто задовольнити свої потреби. А коли я була одна, у мене таких проблем не було, навіть відсутність близькості не так прикро на самоті, як тоді, коли в тебе молодий чоловік.
Я втомилася, хочу бути бажаною. Розумію, що рано почали жити. Іноді здається, краще б не починали.
Дев’ятнадцять років… Це той небезпечний і прекрасний вік, коли море по коліна, а любов здається…
Той проклятий чемодан на коліщатках знову виповз із шафи. Поважний кіт Мартин чудово знав: якщо…
— Сидиш там по своїх заробітках, копійку до копійки складаєш, а тут твій рідний син…
— Ритко, ти чула? Твій Васько з міста молоду жінку привіз! Таку кралю, зовсім дівча!…
Крутишся собі роками в одному ритмі, дім — робота, робота — дім, і здається, що…
— Вона що, остаточно з глузду з’їхала? — крізь сміх обурювалася подруга, яка завітала на…