— Ні, ну білизна – це вже занадто!
Тетяна тримала в руках шматок прозорої ганчірки й гидливо оглядала знахідку.
Вкотре повернувшись додому з пакетом, повним продуктів, вона швиденько поставила м’ясо розморожуватись і вирішила пройтися шваброю по підлозі у ванній кімнаті й туалеті. Якщо сьогодні ввечері урвати час на частину роботи, то на завтрашнє генеральне прибирання залишиться менше справ.
І ось: варто було заштовхати швабру під ванну, як виявилася дивна знахідка. З-під ванни вилізла на білий світ нижня частина комплекту жіночої білизни.
Поморщившись, Таня кінчиками пальців у рукавичках підняла і досліджувала очима виріб. Його стиль явно призначався для ніжних розваг.
А тканина-то, тканина яка дешева: прозора, з неякісною вишивкою золотими нитками у вигляді журавликів, що летять. Швидше, пародія на вишивку – до того незграбно і без смаку: блискучі обірвані нитки стирчали на всі боки.
— Як же таке носити можна, колеться ж усе, – недоречно подумала Тетяна й одразу себе зупинила, – усе, з мене досить. Гаразд ще помада…
Вирішила ввечері серйозно поговорити з Олегом і стала морально готуватися до розлуки.
Золоті, криві журавлики на прозорій синтетиці були не першою підозрілою знахідкою. Відтоді як Тетяна та Олег вирішили жити разом у квартирі, що дісталася після її бабусі, жінка періодично з тривогою знаходила сліди перебування в їхньому домі іншої людини.
Навіть звичайна кавова чашка може дати першу підказку.
Тоді, повернувшись із роботи, Тетяна звично пройшла на кухню ввімкнути чайник. На столі стояла помита, перевернута догори дном кавова чашка.
Жінка завмерла і насторожилася. По-перше, вона й Олег ніколи не діставали цю чашку: її призначення на кухні, як і заварювального порцелянового чайника, давно стало декоративним. По-друге, Олег узагалі рідко мив за собою посуд, складаючи в околицях раковини. А якщо на нього і сходило осяяння, то чоловік ніколи не ставив вимиті чашки догори дном.
— Олеже! До нас хтось приходив? – тривожно запитала Таня, сподіваючись з’ясувати інформацію про гостя.
— Ні, я як із нічної зміни прийшов, так біля телевізора й валявся, – не повівши бровою, відповів співмешканець.
— А чашку? Чашку кавову брав?
— Яку ще чашку?
— Та, яка вимита біля раковини стоїть!
— Брав, напевно… Звідки я знаю. Я більше доби не спав, а ти чіпляєшся з дивними запитаннями.
“Втомився і не пам’ятає, напевно”, – зробила висновок Тетяна і ніби як заспокоїлася. На деякий час. Через 3 тижні вона, сидячи за туалетним столиком і вибираючи відтінок тіней до сьогоднішньої сукні, побачила серед косметики незнайому помаду.
Тетяна завжди педантично ставилася до зовнішності. У неї було багато кремів, тіней і помад. Але вона одразу зрозуміла, що ця – чужа. Вона уважно оглянула етикетку, такий дорогий бренд із люкс-сегмента Таня собі не дозволяла ніколи.
— Тут була жінка, – жбурнула помаду в чоловіка, який безтурботно сидів у кріслі.
Той інстинктивно спробував зловити предмет, що летів у нього, але помада шльопнулася на підлогу. Очі Олега загорілися в гніві.
— Ти чого твориш? Яка жінка?
— А хто помаду в моїй косметиці залишив? Це не моя! Ти в нашу спальню приводив жінку? – по щоках Тетяни потекли сльози від образи.
— Та яка жінка? Не було нікого. Заспокойся, тобі кажуть! Це Лізка, Лізка заходила.
— Твоя сестра?
— Ну так, Лізка. Вона сюди у справах приїжджала. Ось і залишила, напевно.
— А ти чому мені не сказав?
— Та я й забув уже. Вона на півгодини забігла і поскакала, як косуля, далі.
Тетяна видихнула. Єлизавета, молодша сестра Олега, була та ще модниця і вертихвостка. Вже хто-хто, а саме вона здатна витратити на помаду чверть зарплати, навіть якщо потім 2 тижні доведеться харчуватися вермішеллю.
— Мм, зрозуміло, а навіщо ти дозволив їй ритися в моїх речах?
— Я не бачив. Не знаю, як так вийшло. Ну ти ж знаєш Лізу, молода, швидка. Напевно, вирішила доглянути щось новеньке в косметичку.
Тетяні стало соромно перед Олегом. Вона обійняла його, поцілувала в щоку і прошепотіла на вухо: “Пробач мене”.
Пройшов певний час.
І ось тепер, тримаючи в руках чужу спідню білизну, витягнуту з-під власної ванної, Тетяна відчула себе наївною дівчинкою, яку водили за ніс.
Все ясно. Подружка чоловіка давно залишає їй послання. Вона каже: “Я приходжу сюди. Я розважаюся з твоїм чоловіком. Бачиш, як можу?”.
А Олег-то, Олег… Який негідник. Прийшов на все готовеньке, ще й у наше спільне ліжко дівчат тягає.
— Люба, ось я і вдома…
— Збирай речі і пішов геть!
Таня довго готувала промову. Але, побачивши Олега в передпокої, вибухнула потоком лайок. Дала ляпаса, забігла до спальні й стала викидати його речі з шафи просто на підлогу.
— Ось тобі – “Лізочка приходила”, – жбурнула на підлогу светр, – а ось тобі – золотисті журавлики, – жінка одним махом змахнула з полиці всі футболки.
— Тань, та що сталося, га? Можеш пояснити?
— Передай коханці, що її білизна – дешевка без смаку! Я знайшла це послання від неї в нашій ванній. Ні, любий – у моїй ванній кімнаті!
Тетяна жбурнула спідню білизну просто в обличчя чоловікові. І цього разу, треба визнати, її влучність була на висоті.
— Здуріла? Не було тут нікого! І в мене нікого немає, крім тебе!
— Знову брешеш… Досить! – Тетяна завелася і вирішила висловити все, що накипіло, – прийшов на все готовеньке, але себе в штанях утримати не можеш? Я заплющила очі на те, що ти як годувальник – ніякий, що ні кола, ні двору, та й живіт обвис уже давно… Заради чого? Невдаха, Олеженька? Збирай речі і пішов геть!
— Ну, знаєш, Таня… Після цих слів я навіть пояснювати нічого не хочу. Бачу, ти давно вже це в голові крутиш. Одразу не могла сказати?
Олег згріб скинуті речі у 2 великі дорожні сумки і пішов, не дивлячись у бік Тетяни.
Йшли дні, а Тетяна намагалася оговтатися після того, що відкрилося. Усе в цій квартирі, яка кілька місяців тому мала стати любовним гніздечком нової пари, нагадувало про зраду. Хоча і чашка, і помада, і нещасна ганчірка давно були віднесені до сміттєвого контейнера.
Спочатку Тетяна намагалася побудувати новий світ, але через кілька тижнів здалася перед самотністю і повернулася в будинок до матері. Ольга Михайлівна зустріла її з розпростертими обіймами. Ще б пак: улюблена донька знову поруч.
— А я тобі відразу сказала – Олег тобі не пара, – авторитетно заявила Ольга Михайлівна.
— Ой, мамо. Не починай, будь ласка.
— Те, що він бабій, у нього на мордочці написано, – жінка замислилася над чимось сумним і тихо додала, – батько твій такий самий був, – і сьорбнула чай.
— Чому нам із тобою так не щастить, мамо?
— Досить сумувати! – Ольга Михайлівна знову повеселішала, – іди краще речі розбирай.
Тетяна перевозила речі ще місяць. Кожне повернення в бабусину квартиру було випробуванням: ось улюблений диван Олега, ось наше ліжко… було. Тому Таня відтягувала чергову поїздку за речами, як могла.
Того дня вона забрала останню партію одягу: літні сукні, шорти та блузки. І всю дорогу в таксі розмірковувала, куди ж їх покласти в маминій квартирі. Здається, полиця для несезонного одягу в шафі стінки, де вони лежали раніше, ще вільна…
Але Тетяна помилилася: на нижніх полицях лежали рушники і старі мамині блузки, які вже давно їй малі, але дбайливо зберігаються і перутся.
— Так, – жінка діловито взялася за роботу організатора простору, – у принципі, все це можна перекласти на одну полицю. Тоді якраз місця вистачить для моїх речей.
Тетяна один за одним викладала рушники, складені в бездоганний хрусткий прямокутник. Перше, друге…
Що це?
Таня витягла останній рушник і в її руки впав моток чорного мережива з до болю знайомими золотими журавликами, захований між пачкою рушників і задньою стінкою шафи. Розгорнувши знахідку, вона з жахом зрозуміла: це – бюстик від того самого комплекту спідньої білизни.
Випадковості можуть бути невипадковими
— Мамо! У тебе є запасні ключі від бабусиної квартири?
— Звичайно, це ж наш…
Ольга Михайлівна затихла, побачивши чорну білизну в руках доньки. Вона все зрозуміла і тільки стиснула губи.
— Це ти ж усе підкидала? Відповідай, мамо!
— Він тобі не пара, Тань. Не пара…
— У тебе все добре? Ти мені зламала життя!
Останні 2 години Тетяна намагалася додзвонитися до Олега.
У голові крутилася одна думка: “Як би це все виправити”. Треба було вибачитися і за слова про невдаху, сказані, звісно, від злості. І поспішити розповісти про підступність мами, яка просто вирішила відвадити нареченого дочки, який їй не сподобався.
Але Олег скрізь заніс Тетяну в чорний список. А спільний знайомий розповів, що чоловік відразу після грандіозного скандалу “з журавликами” поїхав до брата. Ця ж людина за кілька днів зателефонувала Тані і передала, щоб вона більше не турбувала Олега. Той вирішив почати нове життя “без цих неадекватних жінок”.
Тетяна не розмовляла з мамою місяць. Не те, щоб Ольга Михайлівна зовсім не хвилювалася, але вона думала так: “Нічого, перебіситься. Головне, що справу зроблено. А матір будь-яка людина рано чи пізно пробачить”.
І Ольга Михайлівна виявилася права: з часом їхні стосунки почали відтавати. Спочатку мати і дочка почали розмовляти зі спільних питань, а потім потихеньку почали обговорювати і те, що сталося.
— Ну, Тань. Ну досить дутися. Ти сама подумай: якщо людина категорично відмовилася від тебе після першої великої сварки, то не так уже ти їй і була дорога.
— Досить. Олег не був ідеальним, так. Але те, як вчинила ти, – це підлість щодо мене. Обман, розумієш? Як тобі довіряти…
Ольга Михайлівна важко зітхнула й опустила очі.
— Винна, визнаю. Просто материнське серце… – жінка бурмотіла собі під ніс.
Тетяна їх уже наслухалася і вкотре не дала матері договорити, продовжуючи думку.
— Ні, я все розумію, ходити перевіряти нишком квартиру – багато батьків так роблять. Гаразд. Навіть цей фінт із білизною зрозуміти можна, який ти, напевно, в дешевих серіалах підгледіла. Але підкинути помаду, яка коштує, як комуналка за місяць…
Ольга Михайлівна завмерла на місці. Що-що, а ніякої помади вона не підкидала. Та й на думку не спало б купувати косметику за кінськими цінами. Але вирішила промовчати. Все одно донька не скоро почне вірити її словам.
Мабуть, материнське серце справді щось відчуває: Олег насправді вже півроку зраджував Тетяні з колегою і приводив ту в їхню квартиру. Це і був той “брат”, до якого він переїхав того ж дня, коли Таня його вигнала з речами.
