Оля, набравши повні сумки продуктів, як завжди, поспішала додому. Приготувати вечерю, встигнути до приходу рідних.
Сьогодні стояла жахлива спека.
Прийшовши додому, скинула ошатний, але спекотний одяг, накинула легкий халатик, вмилася прохолодною водою…
Тепер можна і за готування.
— Добре живемо на першому поверсі. Уявляю, як почуваються ті, хто під дахом самим живе, – подумала Оля, – ось де порятунку немає.
Розклала продукти по місцях, дістала м’ясо і почала обробляти.
Зателефонувала подруга, вона повернулася з чергового курорту, обіцяла забігти, принести подаруночки та сувеніри.
Поставивши чайник, продовжила готування.
У двері подзвонили. Подруга, засмагла, усміхнена, у яскравому одязі й із таким самим макіяжем, емоційно з порога розповідала, з яким чоловіком провела відпочинок.
Ельвіра любила красиве життя, прикраси і багатих чоловіків. Причому неважливо одружені вони чи ні.
А вони любили її. Розв’язна жінка в самому соку, що стежить за модою і своєю зовнішністю, готова на будь-які авантюри, притягувала чоловіків, втомлених від звичайних і нудних дружин. І чоловіки, а їх було багато, намагалися догодити її примхам. Золоті браслети, сережки, путівки в будь-який кінець світу, тільки б звернула увагу.
Щойно ліміт чоловіка закінчувався, вона з легкістю переключалася на іншого.
Що таке кохання, напевно, вона не знала. Та їй і не потрібно було це почуття. Воно б тільки заважало.
І ось вона сиділа на кухні в Олі, розповідаючи про чергового залицяльника, до якого вона літала до Туреччини. Попотрошивши його картки і гаманець, після прильоту додому, знайшла безглузду причину з ним розлучитися і заблокувала його телефон.
Адреси її вони не знали, тим більше вона там майже не з’являлася. Тому знайти її було складно.
Бідні чоловіки, були здебільшого одружені, боялися розголосу і не зв’язувалися з корисливою коханкою, отримуючи черговий досвід.
— Подруго, а сім’ю не плануєш ти випадково? Адже так не вийде завжди чоловіків міняти. Вік підходить і скоро ти не зможеш його приховувати…
— З одним, ось так, як ти прислугою стати, в рабстві за три копійки??? Ну ні, люба. Я не з таких жінок.
Тут один набрид, змінила. І всі стеляться, аби тільки увагу приділила й поцілувала. А те, що старі, з лисиною, животом, так я очі заплющую, уявляючи товстий гаманець.
Минуло кілька років. Ельвіра так само молоділа, але роки брали своє і залицяльники не поспішали тішити себе її компанією, знаходячи тих, хто молодший і менш вибагливий.
А через п’ять років вона сиділа на тій самій кухні в подруги і ридала:
— Адже я ще гарна жінка, операцій кілька зробила, груди як у молодої, пластика, обличчя підтягнула, а вони наче не бачать і не помічають. Раніше черга шикувалася.
Як мені тепер виживати. Я ж звикла до іншого життя. А зараз і прикраси розпродала майже всі й одна шуба всього залишилася…
— А як же Вітько, пам’ятаєш із п’ятого класу за тобою ходив. Він постійно про тебе питає. Так він же й не одружився ще. Я думаю, досі за тобою сохне.
— Який Вітько… А той, чорнявенький… У якого вічно все з рук валилося, коли я повз проходила?
А хто він зараз? Ким працює? Начальник? У нього свій будинок, машина, як я люблю?
— Ні, що ти! Він не начальник, але на хорошому рахунку. Він юрист у великій фірмі і зарплата там має бути хороша.
— Хороша це яка? Приблизно в тих сумах, що я могла за один шопінг витратити? А як на такі гроші місяць жити??? Та ще й по дому обслуговувати… Ні, це життя не для мене.
Після цієї розмови Ельвіра на деякий час зникла. А Оля зі своїми турботами і сімейними справами забувала набрати їй.
Згадувала про подругу вже пізно ввечері. Не наважувалася їй телефонувати.
Робота, домашній затишок, чоловік і діти вимагали багато часу і сил.
Але зате в них скоро “срібне весілля”, приїдуть діти, скоро онуки з’являться. Старша донька при надії . Скоро там теж допомога знадобиться. Добре хоч в одному місті живуть.
А чоловік хоч і отримував невелику зарплату, їм вистачало.
Оля брала крім роботи підробітки, тексти перекладала у вільний час.
Без розкоші, щоправда, але крутилися, жили, дітей виростили.
Чоловік хороший попався. По дому, як міг, допомагав. Були, звісно, недоліки.
“Але вони у всіх є, – думала Оля, згадуючи останню розмову з подругою, – Але вони притерлися, заплющуючи очі на незначні недоліки один одного, приймаючи такими, як є.”
Зранку Оля метушилася, сьогодні багато народу буде: родичі, діти, друзі.
Срібне весілля!!! Навіть не віриться. Стільки років як один день.
Нарешті згадала про подругу, набрала номер.
Відповіли не одразу.
З голосу Ельвіри зрозуміла, що та плакала.
— Що сталося? – запитала Оля.
— Уявляєш, я тиждень терпіла це жирне тіло, догоджала йому, як могла. А він наостанок подарував якусь дешеву прикрасу і сказав, що королева видихається, напевно буде молодшого когось шукати!
Це я то, видихалася. Я завжди була в центрі уваги Оль!!!
Як після цього жити?
— А я тобі казала, що нескінченно так не вийде.
Не сумуй, приходь до нас сьогодні. І Віктор обіцяв прийти. Його чоловік покликав. Вони з ним на риболовлю іноді виїжджають.
— Я подумаю – сказала Ельвіра і скинула дзвінок.
Увечері в натовпі рідних і близьких людей, що прийшли привітати їх із чоловіком, Оля не відразу впізнала подругу. З яскравої та незабутньої вона перетворилася на жінку похилого віку, яка явно надмірно молодилася. І це кидалося в очі. Адже краще відповідати віку. А так це більше було смішно і відштовхувало.
Усіх посадили за стіл, шикарний і зі смаком, як завжди. Олю нахвалювали й говорили, як їм обом пощастило одне з одним. І чоловік, і дружина поважні люди, хороших дітей виховали.
Коли крикнули “гірко”, щоб “наречений” із “нареченою” поцілувалися, в Ельвіри сльози навернулися, побачивши щасливу подругу.
Чоловік весь вечір доглядав і допомагав дружині. У налагодженій сорочці та штанах він усе ще залишався таким же привабливим. Сама Оля з сяючими очима. Діти. Скоро онуки. Друзі. Рідні…
Як же багато вона проґавила, ганяючись за вигаданими цінностями і розкішшю.
Відчуваю, що зараз у неї почнеться істерика, вона пройшла у ванну. Напої подіяли. Ельвіра розридалася.
Вітя, який весь вечір стежив за своїм ідеалом, одразу помітив, що її довго немає.
Він постукав у ванну. Поцікавився, чи все гаразд.
Почувши схлипи, відчинив двері, побачив заплакану Ельвіру.
Він не зміг просто стояти, він обійняв її, міцно притиснув і як міг почав заспокоювати. А з Ельвіри все почало виходити разом із риданнями. І те, що стільки часу вона витрачала не на тих людей і не на ті цілі. А тепер вона залишилася на самоті. Адже в неї, крім Олі, навіть друзів не залишилося.
У гонитві за багатими гаманцями життя пройшло повз.
— Ти не одна. Я готовий тобі допомогти виправити все. Ніколи не пізно.
Ельвіра подивилася на Віктора іншими очима.
“Але ж він ще нічого, мабуть, у спортзал ходить, інакше б так не виглядав. Стильно одягнений. Діловий.”
У школі вона його не вважала привабливим і не помічала. Але зараз щось клацнуло в ній. І ще цей закоханий погляд. Оля мала рацію, мабуть, він справді кохав Ельвіру, незважаючи ні на що.
Оля стурбовано зазирнула у ванну. Побачивши цю сцену, не стала заважати. Може щось і складеться.
І щаслива повернулася до гостей.
І ось таке в житті відбувається. Тому бажаю всім кохання і справді важливих цілей у житті, щоб життя не минуло як у Ельвіри. Тимчасова розкіш і багатство не замінять сім’ю і друзів.
