Ми із чоловіком разом уже 11 років. З них шість одружені.
І у нас все частіше і частіше виникають сварки ні через що, які потім можуть перетворитися у величезну сварку. Ми можемо потім не розмовляти ще якийсь час.
Потім, зрештою, я перша починаю миритися і на якийсь час все знову гаразд до наступної сварки. Коротко про сварки можу сказати, що він може поїхати на зустріч із друзями та не прийти додому, ночувати.
— Я сьогодні додому не прийду, бо ми вирішили з Сашком посмажити курячі крильця біля гаражу, тож не чекай мене. Ночувати залишусь в нього, бо до комендантської години не встигну, – кожного разу говорить мені чоловік.
Може не в настрої і якось мене образити. Можемо посваритися через доньку (у нас дитині 6 років), наприклад, тому що їй не потрібен логопед, це дорого він так вважає, а я вважаю, що потрібен і можна обмежити себе на деякий час.
Дочку він любить, звичайно, і вона його, але річ в іншому. Він каже, що я сама шукаю приводу посваритися, а я вже й не знаю, може, і я десь не помиляюся.
В результаті наших сварок я стала ревнива, тому що у нас немає близькості, а йому як ніби й не треба. Почала перевіряти телефон.
І почала попадатися мені там якась дама, якій він може періодично дзвонити. Я, звичайно, почала з’ясовувати, але він каже, що це по роботі, що я собі все вигадую.
Причому цей номер ніяк не підписаний. А іноді він дзвонить перший, отже, знає його напам’ять.
І насамкінець він почав видаляти цей номер, щоб я не питала. Дійшло до того, що я зробила деталізацію його дзвінків і підтвердилося, що вони також спілкуються.
Дзвінки регулярно разів два на місяць. Коли я поїхала якось, то вони зідзвонювалися майже щодня.
Я відчуваю, що він мені бреше. Мені від цього тяжко, але на прямі запитання не відповідає.
У мене відчуття, що він зі мною лише через доньку. Не цінує мене, що в сварках можна побачити.
Я стала грубою, себе не впізнаю. Часто зриваюся на сльози.
Не хочу жити у брехні, але піти нема сил. Кохаю, мабуть, згадую, як усе починалося.
Не хочу залишатися одна, почуваюся слабкою. І від сварок втомилася та від недовіри.
Адже навіть коли у нас все гаразд, вони все одно зідзвонюються. Виходить, він не може без цього спілкування.
Нічого взагалі не доведено просто у мене відчуття, що зраджує. І я почуваюся дуже погано.
А він бачить, що я страждаю, і не намагається мене обійняти чи заспокоїти, підійти до мене, щоб я не сумнівалася. А навпаки може поводитися байдуже.
