Жінка середнього віку купила квартиру-студію в розстрочку. До цього по чужих кутах тинялася. І ось радість – свій дах…
Напружилася, зробила стерпний ремонт – підлогу, стелі, шпалери на стіни, а також сантехніка та меблі необхідні. Заїхала – радіє.
І раптом лихо, залишилася без грошей – роботу втратила, живи як хочеш. А у неї великий собака. Сама, як кажуть, перетерпиш – у банках та коробках локшина, квасоля, крупи. Можна без хліба жити та пити кип’ячену воду замість чаю. А собака?
І взагалі безвихідь, нема до кого піти. Зателефонувала до єдиної родички – двоюрідної сестри до іншого міста. Сестра вислухала та сказала, що завтра гроші переведе. Саме завтра, бо заробіток. І не дотрималася обіцянки, замовкла, трубку не брала.
І тоді бідна жінка зрозуміла, що край. Взяти невеликий кредит не наважилася – там скажені відсотки, як віддавати? А попереду немає просвіту – темні грозові хмари.
Пішла на приниження – поїхала до магазину для тварин, покликала директора, плакала, показувала паспорт, просила великий пакет корму в борг.
Директор невблаганний:
– Ми з вами не в глухому селі живемо, і я вас не знаю. Не маю довіри до людей.
І додав:
– Ідіть, пані, нема чого тут сльози проливати.
Неподалік – подружня пара. Переглянулися, підійшли, купили два великі пакети корму – вручили.
Нещасна трохи свідомість не втратила від щастя:
– Зрозумійте, я не жебрачка, зароблю, на роботу влаштуюся – поверну. Тут місце двірника звільнилося, зароблю.
Вийшли надвір, а жінка каже:
– Ходімо зі мною, ви повинні побачити, де я живу, щоб не турбувалися, що не віддам.
Дійшли до будинку – дорогою розмовляли. Піднялися до квартири – на собачку подивитися. А далі ось що сталося.
Ці люди купили їжу: олію, фарш, кісточки для бульйону, набір різних овочів, цукор, хліб, молоко – багато чого. І приносили продукти два тижні.
За цей час робота знайшлася, така робота, щоби можна було за розстрочку віддавати і просто – жити. Коли все закінчилося, сказала:
– Я була впевнена, що немає на світі добрих людей. Не вірила у них. Ви мене врятували. Головне, собачку врятували, я б на локшині прожила, – і заплакала.
Зараз вона має друзів – справжніх друзів, про яких людина мріє. Близьких людей по-справжньому близьких багато не буває.
Це такі добрі люди, які іноді трапляються. Нехай поряд з вами будуть такі люди, а решта додасться!
