— Ви тільки подивіться на цю велику самостійну жінку!
— І, до речі, відтепер у нашому домі діють нові правила, — спокійно мовила дружина, й продовжуючи лагідно усміхатися. — Кожен дорослий член родини прибирає за собою сам, без винятків! Віник і швабра, якщо що, стоять під мийкою!
— Що-о-о?! — заревів чоловік так, що аж шибки задзвеніли. — Ти ще вказуватимеш мені, що я маю у власному домі робити?!
— Атож, буду! — впевнено кивнула Ліза.
— Ти цього так палко хотіла, тож тепер тримай, розписуйся! — зверхньо, з ледь помітною посмішкою кинув Антон.
— Але запам’ятай мої слова: якщо ти хоч раз сядеш у калюжу зі своїми кар’єрними амбіціями, щоб я від тебе більше ніколи, жодного слова не чув про ту твою хвалену самостійність!
— Антоне, — трохи невпевнено відказала Ліза, кліпаючи очима, — але ж я п’ять років в університеті не просто так штани протирала! А до декрету в мене все на роботі чудово виходило! Мене навіть підвищити хотіли, якби я тоді не пішла сидіти з дитиною!
— Ой, Лізо, коли це було? За царя Гороха? — гидливо скривився чоловік. — Ти цілих п’ять років просиділа в чотирьох стінах! Що ти взагалі про ту свою роботу пам’ятаєш, крім назви професії?
— Ну, знаєш, я нібито нічого й не забувала, — м’яко усміхнулася жінка. — Дизайнер — це ж тобі не бухгалтер, де щодня виходять нові закони, правки та нескінченні податкові роз’яснення! А дизайнер — він або талановитий і має відчуття стилю, або просто сидить без роботи!
— Лізо, зніми рожеві окуляри! За п’ять років світ перевернувся: змінилися тренди, мода, технологічні рішення! А ти прийдеш уся з себе така зірка: «Добрий день, я геніальна дизайнерка, тільки трошечки нафталінова!» От і скажуть тобі там те саме, що і я зараз товчу: сидіть, шановна, вдома, там, де ви вже є, і не смішіть людей!
— Антоне, ти зараз і неправий, і дуже несправедливий до мене! — щиро образилася Ліза, відчувши клубок у горлі. — Хоч я і була звичайною домогосподаркою ці довгі п’ять років, але ж я очей від світу не ховала: постійно стежила і за модою, і за новими рішеннями в інтер’єрах! Усі фахові новини перечитувала до дірок, поки дівчата спали! Ще й із колишніми колегами постійно на зв’язку була, розпитувала, що зараз на ринку має попит, а що вже давно неактуальне!
— Завела свою платівку, одне й те саме торочиш! — відмахнувся Антон, наче від набридливої мухи. — Ти просто не здатна збагнути, що світ пішов далеко вперед! Але, як я вже й сказав: хотіла — то маєш, я тобі не сторож!
— Тобто… ти не будеш проти, якщо я нарешті вийду на роботу? — аж засяяла від несподіваної радості Ліза.
— Я не просто проти не буду! Я тобі ще й всіляко посприяю в цьому!
— Справді підтримаєш мене? — з надією перепитала вона, шукаючи підступ.
— Ще й як підтримаю! — єхидно всміхнувся чоловік. — Ти ж тут п’ятою себе в груди б’єш, що подужаєш і працювати, і за двома дітьми доглядати, і хату в ідеальному стані тримати! Та ще й хвалишся, що для тебе це будуть просто дитячі забавки! От я тобі таку розкішну можливість і надам! То що, впевнена у своїх силах?
— Так! Антоне, повір, я настільки в собі впевнена, що далі просто нікуди! — завзято закивала головою жінка.
— Просто чудово! — Антон витримав багатозначну театральну паузу, насолоджуючись моментом своєї влади. — Тоді слухай уважно: за тиждень я їду геть. Я підписав вигідний річний контракт на роботу за кордоном, у Норвегії. Тобто, вдома я з’явлюся рівно через дванадцять місяців!
Половину своєї європейської зарплати я справно переказуватиму на твій рахунок, але зв’язку зі мною, скоріш за все, не буде — умови там суворі. Ось вона, Лізо, твоя довгоочікувана золота можливість!
Можеш працювати досхочу, пильнувати дітей і хазяйнувати! Свобода!
Ліза вкрай розгубилася. Вона стояла і з повним нерозумінням кліпала очима, дивлячись на свого благовірного.
— Я надам тобі найкориснішу у світі допомогу — я просто не буду тобі заважати! — самовдоволено, аж світячись від власної геніальності, видав Антон. — Але раптом ти тут почнеш іти на дно і не стягуватимеш кінці з кінцями, можеш зателефонувати моїй матері! Я її заздалегідь попереджу, щоб вона була напоготові. Проте пам’ятай: якщо ти набереш її номер і попросиш про допомогу, це означатиме лише одне — ти з тріском провалилася!
Ліза нервово ковтнула слину, відчувши холодок по спині.
— А вже потім, коли я повернуся додому, про свою хвалену самостійність ти забудеш раз і назавжди!
Наступний тиждень видався настільки божевільним і перевантаженим подіями, що голова йшла обертом, як на старій каруселі. Ліза таки успішно пройшла співбесіду і влаштувалася на роботу в хорошу фірму, а Антон тим часом самовдоволено пакував валізи.
Договір оренди їхньої квартири спішно переоформили на дружину. А ще чоловік відкрив для неї окремий банківський рахунок, куди збирався скидати обіцяні кошти, мов ті аліменти наперед.
Зрештою, коли за Антоном зачинилися двері і він поїхав, Ліза просто впала на диван, абсолютно знесилена, мов вичавлений лимон. А вже завтра з самого ранку на неї чекав перший робочий день!
Вона гадки не мала, як усе минеться, але в душі розливалося тепло від думки, що вона таки виборола собі це законне право на власне життя і кар’єру!
Хоча, зізнатися чесно, було й трохи лячно:
«А чи справді я потягну? От якби хоч Антон залишався вдома, щоб підстрахувати з дівчатками, забрати їх із садочка, чи хоч вечерю приготувати, якщо я буду зашиватися над проєктами! А так… усе геть чисто на моїх плечах! Абсолютно все!»
Але ж хіба не про це вона так палко мріяла?
З самого дитинства Лізі вічно дорікали рідні, мов, забагато вона від життя хоче. Ну, що поробиш, вдача в неї була така — ніяких напівмір, тільки все або нічого!
— Усе й одразу, та бажано подвійну порцію! — жартували знайомі.
І ні, це зовсім не стосувалося апетиту чи їжі. Це був її підхід до власних захоплень та амбіцій.
Ще зі шкільної лави, десь із другого класу, дівчинка записалася ледь не в усі гуртки, що були в їхньому районі. Вона виразно декламувала вірші, вчилася малювати, розводила квіти на підвіконні й навіть опанувала шиття на маминій машинці. З віком до цього списку додалася комп’ютерна графіка, танці, і навіть боязкі спроби співати в хорі.
Та що найцікавіше: вона ніколи не хапала знання по верхах, щоб за тиждень усе покинути і перемкнутися на нову забавку. Ліза поринала у кожне своє хобі з головою, до самісінького дна, і залишала його лише тоді, коли чітко розуміла: все, вичерпала, більше не цікавить, час іти далі.
Після школи вступила до архітектурного університету, але одразу ж, щоб не нудьгувати, набрала собі додаткових факультативів: і дизайн інтер’єру, і навіть складне проєктування авторських меблів.
Друзі-студенти лише крутили пальцем біля скроні, дивлячись на її розклад.
— Лізко, та ти ж скоро в тих кресленнях заплутаєшся, а потім і взагалі дахом поїдеш від перевтоми! — лякали вони.
— А от і не дочекаєтеся! — бадьоро пирхала дівчина, струшуючи кучерями. — Я з усім упораюся!
І таки справді впоралася! Нехай диплом був і не ідеально червоним, зате з неї вийшов фахівець найширшого профілю — хоч до рани прикладай.
Саме завдяки цій універсальності її швидко переманили до солідної приватної будівельної компанії, яка зводила розкішні котеджі формату «від котловану і під ключ». Отут уже всі її численні таланти розквітли буйним цвітом і знайшли своє застосування.
— Працюй собі, заробляй і радій життю! — твердили їй усі знайомі. Та де там! Лізі, як і багатьом дівчатам, раптом до нестями захотілося сімейного затишку, білої сукні та надійного чоловічого плеча поруч.
З майбутнім судженим доля звела її просто на роботі. Антон працював інженером-електриком, тому частенько сперечався і сварився з амбітною Лізою, коли її творчий політ фантазії в проєктах ніяк не стикувався з суворою реальністю прокладання проводки в черговому будинку.
Їхні робочі перепалки збоку страшенно нагадували емоційні сварки подружжя, яке прожило у шлюбі років двадцять. Колеги, стаючи свідками цих баталій, частенько їм про це жартома натякали.
Хтозна, чи то чужа думка їх так підштовхнула одне до одного, чи, може, самі розгледіли іскру, поки сварилися за розетки. Але весілля відгуляли красиве, гучне. Винайняли простору квартиру і зажили собі молодою, щасливою родиною.
А потім у Лізи почалася відпустка по догляду за дитиною.
— Лізо, ну яке в біса може бути суміщення з роботою?! — щиро обурювався Антон, коли в них з’явилася перша донечка. — Стала матір’ю, то май совість, приділяй дитині всю свою увагу і весь свій час!
— Антоне, але ж у мене ще залишається вільний час, поки мала спить! — не здавалася молода мама.
— Маєш зайвий час — то краще пилюку зайвий раз повитирай чи щось смачненьке на вечерю приготуй! — повчав її чоловік. — Будь справжньою господинею в домі, жінкою! А якщо ти за гроші так бідкаєшся, то не переймайся: я зароблю стільки, скільки нашій сім’ї буде потрібно!
— Антошику, але ж гроші ніколи зайвими не бувають!
— А який мені сенс із тих великих грошей, якщо поруч буде дружина, яка падає з ніг від втоми: і від роботи, і від малечі, і від хатніх справ? Люба моя, я тебе дуже кохаю! І тому щиро прошу: сконцентруйся зараз виключно на нашому гніздечку та Ганнусі! А там вже побачимо, як трохи підросте!
Ганнусі ледве виповнилося два рочки, як лелека приніс їм ще одну дівчинку — маленьку Олю. Отут уже самій Лізі стало, м’яко кажучи, непереливки.
Завдань побільшало вдвічі, але вона, мов той живчик, усе одно примудрялася знаходити час, щоб читати профільні журнали і тримати руку на пульсі дизайнерських новинок. Ідею свого тріумфального повернення на роботу вона так і не полишила.
А от Антон із появою другої донечки тільки радів: тепер дружина, як йому здавалося, ще міцніше прив’язалася до каструль та пелюшок.
Треба віддати належне, Ліза й справді якимось дивом встигала все: і хата блищала чистотою, і дівчатка були доглянуті та розвинені, і на столі завжди парувала смачна вечеря, та ще й чоловік був обігрітий увагою. Про таких метких жінок у нас у народі з повагою кажуть: «У неї аж земля під ногами горить!»
Коли молодшій Олі виповнилося два, а старшій Ганнусі — чотири, Ліза знову обережно підняла тему суміщення. А ще краще — дострокового виходу з декрету на повний день, адже дитячий садочок був прямісінько під їхніми вікнами, і там якраз дивом звільнилося місце для меншої доньки.
— Лізо, ти знову за своє? — невдоволено скривився чоловік. — У тебе зараз законна відпустка! А цей час жінці дається державою для того, щоб вона перші три роки життя маляти присвятила виключно йому і родині!
— Але ж он скільки жінок виходять на роботу значно раніше! — аргументувала Ліза.
— Це лише в тих випадках, коли в хаті їсти нічого і грошей бракує! А ми, дякувати Богу, ні в чому не маємо потреби!
— Антоне, та зрозумій ти нарешті: річ зовсім не в грошах! Я хочу реалізуватися! Не тільки як турботлива квочка-мати, а і як класний фахівець! Я хочу хоч щось у цьому житті значити як особистість!
— Лізуню, та ти й так для нас значиш неймовірно багато! — лагідно всміхнувся Антон, намагаючись звести розмову нанівець. — Ти ж моя кохана дружина, ти берегиня нашого роду, найкраща мама для наших дівчаток і чудова господиня в домі! Хіба цього мало?
— Але я хочу чогось досягти в житті самостійно! А не лише носити горде звання «чиєїсь дружини» чи «чиєїсь мами». Я прагну сама заробляти власні кошти, мати професійну вагу і повагу серед колег!
— Так, Лізо! Досить виїдати мені мозок чайною ложечкою! Я і без того на роботі виснажуюся, як кінь! — відрізав чоловік. — Давай домовимося як дорослі люди: ми відкладемо цю неприємну розмову рівно доти, поки Олі не виповниться три роки! Коли офіційно закінчиться твій термін перебування вдома, от тоді й подивимося: підеш ти в офіс чи все-таки залишишся пильнувати домашнє вогнище!
Майже цілий рік після тієї сварки Ліза мовчала. Ну, звісно, не взагалі мовчала як риба, а просто не піднімала цю болючу тему кар’єри. Та за пару місяців до офіційного закінчення відпустки вона таки поставила питання руба.
— Антоне, я прийняла рішення: я виходжу на роботу!
— Бачте, вона так хоче! — знову невдоволено скривився чоловік. — А я от хочу, щоб моя жінка не тягалася по офісах! Щоб вона сиділа вдома, створювала затишок і виховувала моїх дітей!
— Тобто, ти хочеш перетворити мене на зручний, безмовний додаток до кухонної плити і пилососа? — з гіркотою в голосі промовила Ліза.
— Знаєш що, в наш буремний час сидіти вдома і не працювати — це взагалі-то розкіш і великий привілей! — парирував він.
— А мені такий «привілей» даром не треба! — спалахнула Ліза. — Я хочу ставити перед собою складні завдання і успішно їх вирішувати! Розумієш, я не бажаю бути просто зручним придатком до свого чоловіка! Я хочу бути сильною, самостійною особистістю, яка здатна в будь-який момент впоратися з будь-якими життєвими негараздами!
— Отакої! Знаєш, Лізо, ти мене цими словами зараз дуже сильно ображаєш! — обурено заявив Антон, надувшись, як той індик. — Заміжня жінка змушена сама розгрібати свої проблеми лише тоді, коли її чоловік і ламаного гроша не вартий! А я, вибачте на слові, за всі ці п’ять років не залишив жодного, навіть найдрібнішого питання невирішеним! Завжди вас забезпечував як міг!
— І я тобі за це безмежно вдячна, мій дорогий чоловіче! — трохи іронічно відповіла жінка. — Честь тобі за це і хвала! Але ж я теж прагну бути повноцінним членом цього суспільства, а не просто тінню за твоєю спиною! До того ж, я не хочу нагнітати чи каркати, але ж життя таке непередбачуване: сьогодні все добре, а завтра — хтозна що може статися! Треба мати власну подушку безпеки.
— Значить так: якщо для тебе хоч щось важить моя чоловіча думка, то я категорично проти твого виходу на роботу! — рубонув він.
— А якщо ти мене по-справжньому кохаєш, то не будеш зв’язувати мені крила і будеш не проти! — не відступала вона.
На тому й розійшлися. Питання так і зависло в повітрі глухим кутом.
Проте за кілька днів Антон за кухлем пінного пожалівся своєму куму Федору. Бідкався, що його жінці хтось у голову дурниць набив, що їй, бачте, кров з носа треба стати незалежною та самостійною. І що вона не просто в офіс рветься, а ще й свято вірить, ніби й діти, і хата від цього абсолютно не постраждають.
— Антоне, а чого ти, власне, такий ґвалт підняв? — щиро здивувався Федір. — Ну хоче твоя Ліза працювати — то хай іде та працює на здоров’я! Шкода тобі, чи що?
— Та ти суті не вловлюєш, чоловіче! — гарячкував Антон. — Зараз вона весь час удома: діти доглянуті, в хаті блищить, борщі наварені, сорочки випрасувані! Ідилія! А як тільки вона влізе у свої проєкти та дедлайни, на що перетвориться наш дім? Хто цим усім займатиметься? Я, чи що?!
— Та нічого не зміниться! — заспокійливо махнув рукою кум, маючи на увазі, що все залишиться на своїх місцях, просто Ліза ще й гроші в дім приноситиме.
Але Антон його слова сприйняв по-своєму: так, нічого з цього затишку більше не буде!
— О! От і я про те ж кажу! — вигукнув він. — Для прибирання мені доведеться наймати хатню робітницю, для їжі — кухарку, а для малих — няньку шукати! А мені тоді з цією емансипованою жінкою що робити?
— А-а-а, он ти куди хилиш! — хитро примружився Федір, нарешті збагнувши, що насправді турбує друга. — Ну, тоді зроби хитро: дай їй сьорбнути тієї хваленої самостійності повною ложкою, так, щоб вона аж захлинулася нею! Хай спробує поєднати кар’єру з борщами і дитячими соплями. Даю гарантію: тягнути хату, готувати і пильнувати дітей на тому ж ідеальному рівні вона фізично не зможе, швидко зламається!
— Та я ж тобі про це й товчу! — зрадів підтримці Антон.
— Слухай-но сюди, є геніальна ідея. Якраз маю підв’язки: збираюся на рік по контракту в Норвегію податися, грошей підзаробити, — змовницьки притишив голос Федір. — Айда зі мною! Ти ж толковий інженер? Буде тобі там і шана, і солідна європейська зарплата в євро, і стаж! А твоя Ліза тим часом залишиться сама.
Пограється трохи у свою велику кар’єристку і швидко провалиться по всіх фронтах, бо без чоловічої підтримки завиє! А ти через рік повертаєшся — такий собі принц на білому коні, весь у білому! Поблажливо дозволиш їй більше не мучитися на тій роботі, і все: буде вона в тебе знову лагідна, шовкова і дуже слухняна!
Такий підступний план Антону не просто сподобався — він був від нього у захваті!
Одне тільки зробив: тихенько попередив свою матір, щоб та була напоготові, як швидка допомога. Щоб підстрахувала, коли Ліза нарешті гірко усвідомить, що бути незалежною жінкою — це зовсім не її формат.
Сказати, що той рік для Антона швидко пролетів, було б перебільшенням. Він тягнувся довго й нудно серед холодних вітрів та чужих людей. Але, врешті-решт, контракт закінчився, і він із відчуттям близької перемоги повертався додому.
Проте перші великі сюрпризи очікували на нього вже біля власного порога. Вхідні двері в квартиру стояли зовсім інші — дорогі, броньовані, дизайнерські!
«Добре хоч, що личинку замка стару залишили!» — з полегшенням подумав чоловік, коли його старий ключ дивом підійшов, і він обережно переступив поріг.
А далі сюрпризи посипалися як з рога достатку. Від знайомого інтер’єру не лишилося й сліду. Квартира пахла свіжим, дорогим ремонтом, а ледь не всі меблі були замінені на стильні та сучасні.
Антон сів на новісінький диван і ледве дочекався, поки дружина повернеться з роботи. Щойно дівчатка з радісним писком кинулися йому на шию, він спішно відправив їх гратися у свою кімнату. А сам щільно зачинив двері на кухні й влаштував дружині справжній допит з пристрастю.
— І як це все взагалі розуміти? — суворо запитав він, красномовно обвівши поглядом новеньку глянцеву кухню, обладнану за останнім словом техніки.
— Поміняла, бо стара вже сипалася, — легко і дуже природно усміхнулася Ліза, наливаючи собі запашної кави.
— Ану швидко зізнавайся: якого хахаля чи спонсора ти тут собі знайшла, поки мене не було?! Хто тобі цей ремонт відгрохав?! — він загрозливо навис над тендітною дружиною, наче грозова хмара.
— Охолонь, ніяких чоловіків чи коханців у мене не було і немає, — спокійно відпила каву вона. — Усе своїми ручками, все — сама!
— Брешеш, як дихаєш! — зірвався на крик розлючений Антон. — Ти б у житті такого не потягнула! Це ж шалені гроші коштує!
— Ну, знаєш, гроші, як ти сам колись любив мені повторювати, можна просто заробити, — очі жінки хитро зблиснули. — От я і заробила!
— Цікаво тільки знати, яким саме місцем ти їх заробляла? — гидливо, з неприхованим натяком скривився чоловік.
— Уяви собі — світлою головою і золотими руками! — з гідністю парирувала Ліза. — Виявляється, у сучасному світі круті фахівці, які можуть вести проєкт від «А» до «Я» і вміють усе й одразу, неймовірно високо цінуються серйозними роботодавцями!
— Ти хоч своїм розумом додумалася з господарем квартири цей грандіозний ремонт погодити, перш ніж стіни валяти? — ущипливо поцікавився він, сподіваючись знайти хоч якусь її помилку.
— А тепер, любий мій, я тут повноправна господиня! — дзвінко розсміялася Ліза. — Колишній власник оцінив квартиру ще до ремонту в старому стані, я швиденько оформила вигідну іпотеку, викупила її, а вже потім взялася за капітальний ремонт своєї власності!
— Невже… невже ти все це… провернула абсолютно сама?! — Антон, остаточно збитий з пантелику, важко і шоковано гепнувся на стильний барний стілець.
— Звісно! Я ж тобі перед від’їздом обіцяла, що точно впораюся! — вона граційно потягнулася до своєї брендової сумочки, довго там щось шукала. — А, ледь не забула! Ось та сама банківська картка, куди ти мені свою половину зарплати так щедро щомісяця скидав. Тримай, — вона спокійно простягнула шматочок пластику ошелешеному чоловікові, — уяви собі, жодної копійки звідти так і не знадобилося!
Антон мовчки, тремтячими від люті пальцями взяв картку, з силою зім’яв її в кулаці і зі злістю жбурнув на блискучий кахель підлоги.
— Ви тільки подивіться на цю велику самостійну жінку! — уїдливо, наче випльовуючи кожне слово, процідив він.
— І до речі, відтепер у нашому домі діють нові правила, — спокійно мовила Ліза, не змимигуючи й продовжуючи лагідно усміхатися. — Кожен дорослий член родини прибирає за собою сам, без винятків! Віник і швабра, якщо що, стоять під мийкою!
— Що-о-о?! — знову заревів Антон, зриваючись зі стільця. — Ти ще вказуватимеш мені, мужику, що я маю у власному домі робити?!
— Атож, буду! — впевнено кивнула жінка. — Якщо вже я, “слабка жінка”, змогла самотужки витягнути на собі і складну роботу, і іпотеку, і двох дітей, і ремонт, то ти якось подужаєш хоча б елементарний догляд за власною персоною! Чи ти в нас такий безпомічний і зовсім не самостійний хлопчик?
Такого нищівного удару по своєму роздутому чоловічому его Антон просто не витримав. Рівно через три дні гучних скандалів і безрезультатних спроб поставити дружину “на місце”, він гордо зібрав свої речі, грюкнув дверима і побіг подавати заяву на розлучення.
Спершу він за звичкою хотів судитися і зі злості ділити нову квартиру, але швидко здувся: половину чималої іпотеки йому зі своєю зарплатою було просто не потягнути. А от законні аліменти на двох донечок суд призначив йому в повному обсязі, без жодних поблажок.
Що вже тут поробиш… Жінка й справді може бути сильною та абсолютно самостійною, а от деякі чоловіки, на жаль, здатні таку силу лише імітувати на словах…
Ось таку неймовірно життєву та показову історію нещодавно надіслала до нашої редакції одна з постійних читачок, а ми її лише трохи причепурили літературно, щоб поділитися з вами цим досвідом. Як то кажуть у народі: не рий іншому яму, бо можеш сам до неї втрапити, та ще й з великим гуркотом.
А чи траплялося на вашому життєвому шляху або серед ваших знайомих так, що чоловік замість підтримки намагався пригнітити успіхи власної дружини через власні страхи та комплекси?
