Заміжня вже 8 років, є п’ятирічна дитина. З чоловіком живемо як сусіди, а все тому, що мої образи душать мене. Спочатку чоловік був ідеальний, у нас були гроші, походи кафе, спільні прогулянки тощо.
Згодом чоловік потрапив у не гарну компанію. Постійна брехня, міг пропасти до тижня, на зв’язок не виходив, перестав працювати. Збиралася розлучатися, бо таке життя мене дістало у всіх сенсах, але тут дізналася, що чекаю дитину.
Він обіцяв виправитися, але під час очікування дитини також пропадав, займався невідомо чим. Народився син. Він мені дуже допомагав, я йому вдячна, я не могла прийти до тями після лікарні.
Через кілька місяців, коли мене стало краще, знову пропадав, відповідно все лягло на мої плечі. За допомогою батька зміг поїхати на заробітки, повернувся іншою людиною, почало все налагоджуватися.
І тут знову, гулянки, дитина все частіше не бачила батька, плакала, сумувала. Я вже була налаштована на розлучення, жили окремо, щоб, напевно, закрити цю історію, але тут війна почалася і нам разом довелося поїхати з нашого міста.
Жили нормально. Як раніше. Але нам довелося повернутися до свого міста. І знову така сама історія. Працювати він до ладу не хоче, попрацює кілька місяців, і потім знову гуляє.
Все йому не так, чи то зарплата, чи то далеко їхати. Вдома мені ніхто нічим не допомагає, хіба води принесе, та іноді в магазин зайде. Ще є брат рідний, з яким велику частину часу проводить.
Іноді мені здається, що його треба повернути назад матері, щоб від брата не відходив, бо їх так привчили, що старший буде разом із молодшим до кінця життя. Я нічого не маю проти їхніх зустрічей, але коли ти пішов з 8-ї ранку і прийшов через пару днів, якось так собі.
У мене були чоловіки, які намагалися доглядати, але далі подарованих квітів та філіжанки кави, простого спілкування я їх не обнадійувала, так ми просто дружили, спілкувалися.
На даний момент я втомилася від цього такого життя, і хочу завершити це. Але мені шкода сина. Він любить батька і не розуміє ще, що відбувається між нами з чоловіком, а чоловік відповідно за будь-яких моїх розмов про те, що я хочу розлучення, починає мені погрожувати, що відбере дитину, що ніяких аліментів я не отримаю і все в такому дусі.
На даний момент, є людина, яка старша за мене, шалено кохає і готовий на все заради мене. З ним так само просто спілкування. Але я боюся чогось нового.
Мені і себе шкода, що я втрачаю роки і розумію, що чоловік не зміниться, а роки йдуть, і хочеться бути ЗА чоловіком, ділити проблеми, радість, отримувати підтримку, тому що в мене цього нема.
