Іноді я взагалі розумію, що якби не його служба він би нічого в житті не досяг, тому що багато речей залишає на потім, я за ці 5 років особисто сама нічого не досягла, тобто, пішовши від нього в мене нічого не залишиться, але я цього не боюся

Мені 25 років, з чоловіком живемо неофіційно 5 років. Начебто все добре, він мене любить, піклується про мене і про мій розвиток, але в деяких питаннях ми не можемо порозумітися.

Він військовий, а я творча людина. Загальних цілей ми не маємо, про сім’ю він не думає, каже, що всьому свій час.

Робота – постійний для нього негатив, а я як віддушина йому. Познайомилися ми і я подумала, що закохалася, хоча зовні він не мій ідеал, почався побут, я мовчала, а зараз через стільки років я почала говорити, що не так, а він це виставляє так, ніби я чіпляюся.

Загалом, при сварці вже не хочеться з ним ні лаятись ні миритися, я просто мовчу, можу день мовчати, можу два. Спільних інтересів немає, мені з ним нудно, все, що я вигадую для розваги — це з мого боку, він ні з ким не спілкується, і він є такою людиною, яка не дуже любе спілкуватися з іншими людьми.

Іноді я взагалі розумію, що якби не його служба він би нічого в житті не досяг, тому що багато речей залишає на потім. Я за ці 5 років особисто сама нічого не досягла, тобто, пішовши від нього в мене нічого не залишиться, але я цього не боюся.

Я, мабуть, боюся, що він залишиться сам. У моїх мріях чоловік з його характером у плані ставлення до жінок, але іншими зовнішнім виглядом та характером щодо решти.

Може, я його розлюбила? Як зрозуміти, чи є майбутнє з ним?