— Інший раз бутерброди з собою і бігом-бігом на метро, каву дорогою купуємо, – розповідає Лариса, – темп життя у нас швидкий. В обід удома нікого немає, і чоловік, і я їмо в корпоративних їдальнях, супами і борщами я займаюся тільки, коли донька хворіє, і у вихідні. Вечеряємо всі разом, але в доньки – сирки, а в нас найчастіше щось швидке: сосиски, пельмені, макарони. Можемо й піцу замовити. Таке харчування всіх у родині влаштовувало

— Приїхала раз за 5 років, одразу почала свої права качати, – обурюється Лариса, – я, як знала, що як тільки ми переїдемо, так у свекрухи буде шикарний привід до нас заявитися.

Лариса з чоловіком донедавна жили в комунальній квартирі. Мати дівчини колись давно отримала у спадок бабусину житлоплощу навпіл з її чоловіком, вітчимом Ларисиної матері.

— У матері з батьком житло було, – продовжує жінка, – а грошей було обмаль, тож, коли бабусин чоловік запропонував їм викупити його частку, то батьки відмовилися. Вітчим же запросив “по-свійському” таку ціну, що навіть із кредитом би не потягнули.

Частку у квартирі купили приїжджі з іншої країни, Ларисина мама особові рахунки розділила, кімнату здала студентам. А через 9 років вийшла заміж Лариса. І в рідному Василькові осідати не захотіла: у столиці робота.

— Чоловік з Ужгороду, – пояснює Лариса, – до нього теж не поїхали. Батьки зібрали дещо від здачі кімнати, плюс ми розраховували продати кімнату, а тоді вже купувати окреме житло.

— Більша частина вкладень – наша, – сказала мама Лариси, – продамо кімнату і гроші вкладемо в твою квартиру, тільки якщо у вас буде шлюбний контракт.

Чоловік Лариси з цим погодився, тільки зажадав виділити частку їхньої з Ларисою маленької доньки за рахунок тих коштів, що внесе безпосередньо він. Внесок чоловіка дорівнював приблизно 1/4 від ціни за двокімнатну, цю чверть записали на маленьку Поліну.

— І всіх усе влаштовувало, – каже Лариса, – мене, чоловіка, моїх батьків. Не влаштовувало тільки свекруху Інну Миколаївну.

— От донька моя, – висловила свекруха Ларисі телефоном, – ніколи б так не вчинила. У них із чоловіком квартира навпіл!

— Звісно, – сказала Інні Миколаївні невістка, – сестра чоловіка зі своїм чоловіком іпотеку платять із мінімальним першим внеском, а мої батьки вклали свої реальні гроші. Вашого сина все влаштувало, які можуть бути питання?
Те саме озвучив мамі й чоловік Лариси. Переїзд в окрему квартиру за часом збігся з тим, що Лариса вийшла з декретної відпустки на роботу.

— Жах, – згадує вона, – Полінка хворіє, ремонт не доробили, на підхваті немає нікого, начальник дивиться косо, якщо лікарняні беру, пристосувалися вже з чоловіком “хворіти” по черзі. Чоловік у садок її відводить, я забираю.
Вранці в доньку, яка важко встає в садок, буквально нічого не впихнути з їжі.

— Дайте дитині спокій, – порадила вихователька в дитячому садочку, – ми годуємо дітей сніданком, голодною не буде.

І Лариса перестала намагатися нагодувати доньку зранку. Самі вони з чоловіком вранці їдять бутерброди з кавою.

— Інший раз бутерброди з собою і бігом-бігом на метро, каву дорогою купуємо, – розповідає Лариса, – темп життя у нас швидкий. В обід удома нікого немає, і чоловік, і я їмо в корпоративних їдальнях, супами і борщами я займаюся тільки, коли донька хворіє, і у вихідні. Вечеряємо всі разом, але в доньки – сирки, а в нас найчастіше щось швидке: сосиски, пельмені, макарони. Можемо й піцу замовити.

Таке харчування всіх у родині влаштовувало. А приблизно за рік після виходу Лариси з декрету синові зателефонувала мама і напросилася в гості, заодно вона хотіла сходити до якогось столичного фахівця-ендокринолога.

— Хочу до столичних світил, – пояснювала Інна Миколаївна телефоном, – я раніше не хотіла вас напружувати, де там мені зупинятися було, в комуналці чи що? А тепер у вас двокімнатна квартира, та й з онукою побачуся.

Поліну бабуся справді бачила тільки через відеозв’язок: у Чернівцях у її дочки зʼявилися внуки хлопчики-погодки, і бабуся, яка вийшла на пенсію, буквально розчинилася в них.

— Сестра з чоловіком навіть квартиру купили поруч із мамою, – каже Лариса, – так Інна Миколаївна в них майже живе. Приходить зранку і готує, пере, прибирає, з дітьми гуляє, даючи доньці займатися якимись справами. Хлопчикам 4,5 і 3,5, але з декрету Віка, сестра мого чоловіка так і не вийшла, незважаючи на маму поруч і можливість працювати спокійно, без лікарняних. Навіть при тому, що в них іпотека.

— Зате діти доглянуті, – з гордістю каже Інна Миколаївна про сім’ю доньки, – Віка з ними опікується, удома ні пилинки, наготовано всього, а зять задоволений.

— Звісно задоволений, – каже Лариса про чоловіка зовиці, – прийшов і ліг на диван, теща з дружиною все по хаті зробили в чотири руки, йому навіть сміття виносити не треба, а свекруха годині о 8 вечора йде ночувати до себе. Якраз хлопчиків Лариса починає готувати до сну.

Лариса все це говорить із роздратуванням, адже епохальний візит свекрухи вже відбувся. Тепер залишився післясмак і напруженість між подружжям.

— Ось як увійшла, так і почала невдоволення висловлювати, – згадує Лариса, – не так взуття в передпокої стоїть, не вичищені черевики чоловіка. У кухні плита не виблискує, а вже до холодильника зазирнула й зобразила майже непритомний стан.

— Як це супу немає?

— Ні, – сказала Лариса, – а хто його їстиме на вечерю? Сенс його готувати? Сьогодні четвер, у суботу приготую. Якщо Вам хочеться, зваріть завтра щось.

Інна Миколаївна вибухнула тирадою про те, що заради травлення потрібно їсти рідке гаряче хоча б на вечерю. Слова невістки про те, що перше вони з чоловіком їдять вдень на роботі, пропустила повз вуха.

— А вранці я з ванної вилетіла кулею, бо в передпокої, де чоловік одягав Поліну в садочок, пролунав крик пораненої свині, – усміхається Лариса.

— Як! Як так! – стогнала свекруха, заламуючи руки, – Сам сухим м’ясом і доньку в садок повів голодну? Зранку треба їсти молочну кашу, вівсянку, рис, гречану, манну, будь-яку! Або сир, або паровий омлет! Що ви за батьки такі?! Ні, що Лариса за мати? Моя донька такого собі не дозволяє, ось вона – справжня мати. І вдома чисто, і діти нагодовані, як треба, і чоловік харчується правильно!

— І Ви стирчите на господарстві весь день, – не витримала Лариса, – допомагаєте. А моя мама далеко, та я й не вважаю за потрібне, щоб мені хтось допомагав. Живемо, як уміємо, нас усе влаштовує.

— Ах тебе влаштовує! А ти чоловіка запитай, чи влаштовує його? Те, що в нього немає ні метра тут свого, те, що ти дурний шлюбний контракт уклала, те, що вдома одна сухом’ятка і пилюка по кутах, бо прибираєш ти тільки раз на тиждень!

— Чоловік доньку в оберемок і бігом, – каже Лариса, – а ми сварилися так, що я навіть на роботу запізнилася. Зрештою я їй кажу, що такі заяви в моїй квартирі, коли доби не минуло після її приїзду, це просто з ряду геть!

— Так і знала, що ти дорікнеш мені СВОЄЮ квартирою! Ось до чого призводять ці шлюбні контракти. Щоб ні чоловік, ні його рідня і рота не могли розкрити, щоб сказати правду поганій невістці!

— Квартира справді моя, – сказала Лариса свекрусі, – не подобаються порядки в ній? Не тримаю тут нікого насильно!

Свекруха з’їхала того ж вечора в готель, та ще й перевернула все так, наче Лариса вказала на двері не тільки їй, а й її синові. Сказано ж було, що вона нікого не тримає.

— Для тебе сказано, – проливаючи сльози скаржилася Інна Миколаївна синові.

Решту 6 днів чоловік Лариси важко мовчав і проводив час із мамою. Поліна бабусю так більше й не побачила. А після того, як мама поїхала, чоловік почав висловлювати Ларисі, що вона образила його маму, вигнала з дому, дорікнула їй, а заодно і йому, квартирою.

— Я йому сказала, що мами тут його більше не буде, ні на день навіть! – каже Лариса, – Образився, тепер і до моїх їздити не хоче. Ось так приїхала свекруха перший і, сподіваюся, востаннє. Перевернула все з ніг на голову, поїхала, а як нам тепер вирулити з цієї ситуації?

 

You cannot copy content of this page