Ірина любила своїх дітей, але ніколи про це їм не говорила, вони виросли грубими, а вона бачить свою провину за це

Мої помилки у житті копіюють мої діти. Я вийшла заміж за дуже хорошу людину, але це було не кохання. Я просто вирвалася з тяжкого життя. Сама небоговірна тепер більше агностик і можу сказати на своєму досвіді, що є якась сила, яка може впливати на наші справи, вказувати на наші помилки. Це чітко простежується у сім’ях моїх дітей. І жодні аргументи зараз нічого не змінять.

Кохання, тільки кохання може зробити Ваше життя щасливим, кажу я їм. Але син і невістка не чують, бо в наших сім’ях скоріше правила дисципліна та суворість. Я бачу себе, коли приходжу до них у гості. Я бачу смуток в очах онука, сльози. Вседозволеність маленькому. Усе це згодом, розуміючи, батьки хочуть компенсувати подарунками. Але це не працює.

Мої діти професіонали, але досягли б великих вершин, як у роботі, так і в сім’ї, якби вони жили в рівноправності, могли б і вміли відстоювати свою точку зору, де заохочувалась ініціатива та велися бесіди з дітьми. Це можна досягти лише у любові, її ми ховали, не демонстрували.

Я часто з цього приводу плачу, але пізно. І Бог мене покарав. Він змусив мене побачити зараз у сім’ях моїх дітей. Як вплинути, як виправити, якщо я сама ще цього не навчилася? Я тільки прошу Бога у поблажливості. Я все зрозуміла. Але як бути з моїми онуками? Якби можна було все виправити.
Дякую Вам за можливість висловитись.