— Сергію, перевір картоплю на салат. Якщо вже м’яка, то можна вимикати, — попросила Ірина.
— Зараз подивлюся, — озвався Сергій.
Ірина продовжила нарізати ковбасу. Сьогодні з шостої ранку вона, немов заведена, працювала на кухні. Салат «Олів’є», «Східний», «Гранатовий браслет», «Сирний» і ще бозна-який…
Нарізавши ковбасу, Ірина красиво й акуратно виклала скибочки на тарілку. Тепер на жінку дивився величезний шматок сиру. Його теж потрібно було порізати. Одна скибочка, інша, третя… Ніж жваво ковзав униз, а Ірині здавалося, що від усього цього достатку в неї темніє і двоїться в очах…
Сергій перевірив картоплю в каструлі, звично тицьнувши виделкою один з овочів, що лежали в бурхливій воді.
— Іро, наче м’яка. Я тоді вимикаю, — спокійно сказав чоловік.
— Ага. Вимикай.
— Ти чого така захекана? — запитав чоловік, помітивши, що з дружиною не все гаразд.
— Сергію, ти ще питаєш? Знущаєшся чи що?! Я вчора з роботи побігла все це закуповувати, притягла, зварила, а сьогодні зранку рубаю ці салати. І ти ще питаєш, чого я захекана?! — Ірина не витримала і зірвалася на чоловіка.
— Ну а я що зроблю? Така справа, я винен чи що… У мами ювілей… — винувато відповів Сергій, понуривши голову.
— Так, ніхто не винен! Просто чому завжди я одна маю віддуватися?! Взагалі-то є й інша невістка. Але ж вона в нас королева! — роздратовано відповіла Ірина.
— Ой, Ір, ти наче Ольку не знаєш! — сказав Сергій.
Ірина взяла серветку, витерла руки, щоб налити собі склянку води. Ту саму Ольку вона знала вже п’ять років. І за цей час молодшу невістку Клавдії Степанівни — своєї свекрухи — вивчила досить добре.
…Ірина приїхала в місто із села. Тут спочатку вчилася, потім влаштувалася на роботу. З майбутнім чоловіком Сергієм познайомилися, як це часто буває, абсолютно випадково. Спочатку просто зустрічалися, потім вирішили одружитися.
Знайомство майбутньої невістки і Клавдії Степанівни, загалом, пройшло доволі добре. Сільська дівчина швидко влилася в родину чоловіка. Ще до весілля почала їздити на дачу допомагати.
Ірина не цуралася роботи. Двері пофарбувати — будь ласка. Картопля заросла — Ірина за вихідні прополола без суперечок, хоч у понеділок і на роботу.
Потрібно банки з огірками на зиму закатувати — та легко. І при цьому Ірина ніколи не скаржилася. Якщо вже одна сім’я, то й допомагати треба, і робити все разом. Ірина виховувалася в багатодітній родині, і до таких законів була привчена з дитинства.
Одного разу Ірину і Сергія свекруха запросила в гості. І не просто так, а з нагоди. Молодший брат Сергія — Андрій, тобто другий син Клавдії Степанівни, надумав одружитися зі своєю обраницею.
Про дівчину особливо ніхто з родичів нічого не знав. Тільки було відомо, що наречену Андрія звуть Ольга.
Ірина й Сергій, звичайно ж, прийшли на сімейну вечерю. Андрій познайомив усіх із дівчиною. Було видно, що майбутня дружина з характером — сокиру собі на ногу не впустить і за словом у кишеню не полізе, як то кажуть.
Якось так по життю склалося, що улюбленим сином у Клавдії Степанівни був Андрій. Нескладно здогадатися, що Оленька автоматично стала улюбленою невісткою.
На весіллі з вуст свекрухи лилися золоті слова на адресу улюбленої Оленьки. Вона, на думку Клавдії Степанівни, була найкрасивішою нареченою. Краще такої розумниці й красуні її Андрію точно дівчини не знайти.
На свою адресу Ірина таких слів від свекрухи не чула ніколи. Але жінка особливо не ображалася. По-перше, все це були лише слова. По-друге, Ірина якось одразу розкусила вдачу другої невістки. Уся із себе, а по факту звичайна.
Звісно, по дому Ольга мало що робила. З Андрієм вони жили в однокімнатній квартирі. З прибиранням там Оля ще абияк давала раду. Про те, щоб жінка допомагала у свекрухи на дачі, не могло йтися навіть мови.
А Клавдія Степанівна, варто сказати, робити улюблену Оленьку нічого і не змушувала. У той час, як Ірина тягла два десятилітрових відра з огірками й помідорами на закрутку, Оленька розслаблено лежала в шезлонгу.
— Ну, як тобі наша дача, Оленько? — метушилася біля невістки Клавдія Степанівна.
— Та нормально, — поблажливо відповідала Оленька, потягуючи з трубочки домашній сік.
— А сік тобі як? Ми з Іринкою робили, — не вгамовувалася лестити перед молодшою невісткою Клавдія Степанівна.
— Та наче цукру багато. Треба б кисліше. Я такий не дуже люблю, тому що для фігури шкідливо.
— Ой, добре. Ірині скажу, будемо менше цукру додавати, — негайно відреагувала свекруха.
Ірина якраз у цей час збирала яблука під яблунями, щоб не гнили на ділянці. Жінка не бажала псувати стосунки з родичами, тому до пори, до часу терпіла.
Так би мовити, переварювала все своє невдоволення всередині себе.
Тільки чоловікові скаржилася:
— Ні, ти уявляєш, кисліше! А нічого, що цукор тут за рецептом. І, якщо його додавати менше, то сік забродить і зіпсується. Але ні, ми для Оленьки хоч на вуха готові стати!
— Іро, ну ти намагайся не звертати на неї особливої уваги. Роби, як знаєш, та й годі. З матір’ю теж сперечатися марно. У неї такий характер… — розводив руками Сергій, який не особливо любив сімейні розбірки, тим більше, якщо в них фігурувала мати.
Ірина працювала на городі, купувала насіння, вирощувала розсаду, займалася збором і заготівлею врожаю. Про те, щоб Ольга з Андрієм хоч щось допомогли на дачі, не могло навіть і йтися. І годі б вони не брали ні овочів, ні заготовок, так адже ні.
Від продуктів вони ніколи не відмовлялися. Брали, можна сказати, не соромлячись, обома руками.
А Ірина не тільки фізично працювала на городі, вона ще й усе необхідне купувала власним коштом: сіль, цукор, спеції, оцет. Начебто дрібниці і коштують ці продукти копійки, але все-таки…
Якось Ірина насмілилася і висловила невістці, як то кажуть, в лоб.
— Олю, могли б теж іноді хоч на городі допомагати. Мама вже стара, а нам із Сергієм самим усе не під силу.
— Іро, та коли нам? Ми на тижні працюємо, а у вихідні зайняті. Вранці на фітнес ходимо і в басейн. А вечорами зазвичай гуляємо, у ресторанчиках вечеряємо. Не все ж тільки справами займатися. Адже життя створене для того, щоб і відпочивати, — незворушно відповіла Ольга.
Не минуло й хвилини, як у бесіду двох невісток поспішила вклинитися свекруха.
— Так, Олюшко, правильно. Ви з Андрієм ще молоді. Звичайно, потрібно жити для себе, тому що життя таке коротке… А ти жінка красива і, звичайно, за собою треба доглядати.
Ірина вирішила не продовжувати розмову. Тільки вдома знову поскаржилася чоловікові.
— Звісно, вона в нас жінка красива, а я, виходить, дурна конячка!
— Іро, ну що ти як маленька. Вже котрий рік Оля так поводиться. Чому тут дивуватися… — розвів руками Сергій, який не особливо любив сімейні розбірки, тим більше, якщо в них фігурувала мати.
А тепер взагалі насувалася грандіозна подія — ювілей свекрухи. У Сергія та Ірини ювілярка одразу замовила подарунок на свій розсуд.
Навіть не цікавилася, чи зручно купувати зараз таку дорогу річ. Просто поставила перед фактом — хочу пилосос-робот і все тут.
Ользі та Андрію було сказано зовсім інше:
— Досить букета квітів і коробочки цукерок. Ви ще молоді. Потрібно на себе витрачати, а не на стару бабцю.
Ірина дорізала салати, все акуратно упакувала, і вони з Сергієм поїхали до свекрухи накривати на стіл. Зрозуміло, Ольги та Андрія ще й у згадці не було. Як дорогі гості вони приїхали рівно на призначену годину.
Не дивно, що першою свекруху зголосилася вітати саме Оля. Вона піднесла Клавдії Степанівні скромний букет і якийсь конверт, вимагаючи відкрити його негайно і при всіх.
Клавдія Степанівна з посмішкою на обличчі розкрила конверт і спочатку не зрозуміла, що це за папірець. Тоді Ольга на весь голос оголосила, що Клавдія Степанівна незабаром стане бабусею.
Після цього свекруха вже не цікавилася жодними подарунками та привітаннями. Всесвіт почав крутитися навколо вагітної Олі.
Надвечір новоспечену майбутню матір почало нудити, нібито, від запаху продуктів на столі.
— Іро, прибирай зі столу, — тут же скомандувала Клавдія Степанівна.
— А може Оля просто піде, якщо так погано почувається?! — не витримала Ірина.
— Іро, та як ти так можеш? Вона ж в положенні. Ти згадай себе! — заступилася за нещасну Олю свекруха.
— Чудово пам’ятаю, Клавдіє Степанівно. Як я розсаду помідорів та огірків тягала і висаджувала!
— Іро, тебе всього лише попросили прибрати зі столу! А ти почала Оленьку проганяти! — Клавдія Степанівна навіть заплакала.
— А я не хочу прибирати. Я накривала, а тепер Олін час прибирати і мити посуд. А мені час додому відпочивати. Я втомилася! — сказала Ірина і вийшла з-за столу.
Свекруха образилася на Ірину смертельно. А жінка цього разу не знітилася. Просто перестала допомагати на дачі й у гостях більше не з’являлася…
…Через три місяці Сергій несподівано з роботи зателефонував дружині.
— Іро, маму відвезли до лікарні з підозрою на інсульт. Ти не сходиш до неї?
— Та звичайно сходжу. Не хвилюйся, все дізнаюся і тобі зателефоную.
Виявилося, улюблена невістка й пальцем не поворухнула, щоб допомогти свекрусі, хоча та їй дзвонила й просила допомоги.
Дорогою Ірина себе лаяла. Не дай Бог з Клавдією Степанівною щось трапиться. Не пробачить вона цього собі ніколи. Усе-таки не чужі люди…
— Клавдіє Степанівно, ну як ви?
— Ой, Іринко, та лежу. Лікарі огляд робили, МРТ, аналізи.
— Лежіть поки що, я все дізнаюся…
…Через два тижні Клавдію Степанівну виписали відновлюватися додому. Слава Богу, все виявилося не так катастрофічно. Зустрічати її приїхали Сергій та Ірина.
— Ірочко, ти все прибрала. І приготувала. Одна… Яка ти молодець! Я ж без тебе як без рук, — зі сльозами сказала Клавдія Степанівна.
— Що ж не подзвонили?
— Та соромно мені було… Прости ти мене, стару дурепу… Я ж тільки потім зрозуміла, як мені тебе не вистачає. Воістину кажуть, що маємо — не бережемо…
— А я так за дачею скучила, — зі сльозами на очах відповіла Ірина.
— А ти бери ключі й усім там розпоряджайся. Господиня там тепер ти, — сказала Клавдія Степанівна.
— Разом будемо їздити. Вам свіже повітря корисне. І взагалі, годі сумувати! Давайте пити чай…
***
Життя — найкращий учитель, і тільки біда показує, хто з тобою «у радості й горі».
