Дочка не може пробачити мені те, що я пішов із сім’ї. Від першої дружини я пішов двадцять років тому. Зв’язок намагався підтримувати, але нова сім’я займала більшу частину часу.
Із дружиною ми розійшлися мирно. На аліменти вона подавати не стала, тому що я справно виділяв пристойну суму на дитину. На той момент доньці було десять років. Вік середній, начебто все можна обговорити, але водночас багато сприймається надто насторожено. Тому мої спроби пояснити їй ситуацію не принесли того ефекту, якого я намагався досягти.
Ми, звичайно, зустрічалися, але в мене завжди було відчуття її підозрілого ставлення до мене. Дочка завжди намагалася випитати в мене, чим нова сім’я відрізняється від колишньої. Чому я вибрав її та пішов від них. Декілька разів питала, чи люблю я її як раніше.
Ну звичайно, як раніше, навіть ще більше, тому що рідше став бачити і сильніше сумую. Але вона дуже підозріло все це слухала і постійно шукала брехню в моїх словах. З колишньою дружиною стосунки вдалося зберегти, хоч я на це й не сподівався. Але ми дорослі та культурні люди, тому все вийшло.
Після народження дитини в новій сім’ї, мені довелося зменшити кількість наших зустрічей на перший час, поки малеча не підросла небагато. Але цього часу вистачило, щоб моя старша дочка засумнівалася в моєму ставленні до неї. Усі мої подальші спроби відновити колишні стосунки не дали результату. Я став їй чужим, але сподівався, що дочка підросте і все зрозуміє.
Через майже двадцять років, вона так само холодна. Я сказав би, до холодності додалася ще й ненависть. І знову мої спроби не дають потрібного результату. Мені дуже важко усвідомлювати, що моя дочка досі не змогла мене зрозуміти та пробачити.
Адже було б значно гірше, якби я лишився жити з нелюбою жінкою. Коли дитина виростає в такій сім’ї, для неї вважається нормою відчужених відносин між подружжям. А так, вона виросла в хорошій сім’ї та сприятливій атмосфері (перша дружина незабаром вийшла вдало заміж, вона любить і кохана.)
Все у всіх добре, здавалося б, але дочка не хоче зі мною спілкуватися. Навіть з моїми онуками важко дозволяє бачитися. Я все розумію, дитяча образа і таке інше, але дитинство вже скінчилося. Вже сама стала мамою і час би все розуміти.
Я вже через першу дружину намагався до неї достукатися. Але на її доводи дочка не реагує. Не знаю, що ще тут можна зробити. Я дуже хочу відновити ці відносини і якнайшвидше. Ну, скільки ще років вона буде злитися на мене? Коли охолоне, і ми зможемо спілкуватися як батько та дочка?
