Мені було двадцять два роки, коли я переїхала до столиці. Після закінчення університету в невеликому місті я вирішила шукати своє місце під сонцем у великому місті. Знайшла роботу в маркетинговій агенції, знімала маленьку квартиру в центрі, і хоча життя було непростим, я була сповнена оптимізму та енергії.
Одного разу на корпоративі я познайомилася з Олексієм. Він працював в одній з наших клієнтських компаній і відразу справив на мене враження своїм розумом і шармом.
Ми почали зустрічатися, і незабаром наші стосунки стали серйозними. Через рік ми одружилися.
Життя здавалося безхмарним, поки я не зрозуміла, що його мати, Галина Сергіївна, була категорично проти мого способу життя. Вона вважала, що я маю працювати у “справжній” компанії з офісом і робочим місцем.
Під час однієї з наших перших зустрічей вона не втрималася і висловила своє невдоволення:
– Що це за робота така – сидіти вдома цілими днями і нічого не робити?
Олексій спробував захистити мене:
– Мамо, Ірина працює не менше за мене, просто її робота дозволяє їй бути вдома.
Але Галина Сергіївна не слухала:
– Треба працювати в нормальному місці, щоб запис у трудовій книжці був.
Я відчула, як в мені закипає обурення. Але намагалася тримати себе в руках:
– У мене є трудова книжка, і я сплачую всі податки.
Це не допомогло. Галина Сергіївна продовжувала:
– Що це за робота, яка не приносить справжніх грошей? Ти просто сидиш вдома і нічого не робиш.
Це було дуже несправедливо. Я дійсно працювала важко, часто затримуючись допізна, щоб виконати всі завдання. Моя робота вимагала великої концентрації та зусиль.
Чоловік намагався заспокоїти матір:
– Мамо, Ірина працює на себе і заробляє достатньо, щоб забезпечити нас обох.
Але свекруха не зупинялася:
– Треба працювати, а не штани вдома просиджувати!
Тоді я не витримала:
– Я працюю більше, ніж ви можете собі уявити. Моя зарплата більша за вашу!
Це було зайвим. Олексій обурився:
– Ірино, як ти можеш так говорити про мою матір?
Я втратила підтримку чоловіка, а свекруха ще більше налаштувала його проти мене. Я пішла додому, але через півгодини Олексій прийшов і почав сваритися зі мною.
Найприкріше було те, що я не змогла донести свою правду ні до свекрухи, ні до чоловіка. Всі були проти мене, і я відчувала себе самотньою та незрозумілою.
Чи варто й далі виправдовуватися перед тими, хто не хоче мене почути? Можливо, настав час подумати про своє власне щастя і перестати догоджати іншим? Я вирішила, що буду боротися за своє місце під сонцем, навіть якщо це означає протистояти тим, хто повинен бути на моєму боці.
