Його сестра пише і просить повернутися до нього, навіть його мати пише і просить пробачити його, я дуже люблю його родину і мені соромно перед ними, і я не знаю, що робити, бо не вірю, що ця людина зміниться та й минулі образи я не відпустила

Почала зустрічатися із хлопцем. Для нього це були перші серйозні стосунки, а для мене – ні. Я вже знала, що таке «здорові стосунки», а для нього це все про обійми та поцілунки.

Ми щодня проводили разом і незабаром він не міг без мене. Йому треба було постійно, щодня бачитись — якщо я була зайнята, він казав, що я його не люблю більше.

Періодично ображався, ходив «без обличчя», не дозволяв мені гуляти та спілкуватися з хлопцями, навіть з одногрупниками, а якщо я йшла гуляти, то одразу сльози, що він все робить для мене, а я його не люблю.

Він постійно плаче та впадає в істерики, каже, що не може без мене, що зробить щось з собою, якщо я не буду з ним. Я давала хлопцеві багато шансів.

Ми півтора роки були разом і щомісяця розлучалися, але знову сходилися, бо він казав, що змінився. Але тиждень тому відбулася сварка, після якої я зрозуміла, що дуже втомилася від такого ставлення, від істерик та болю.

У мене почалися проблеми зі здоров’ям, проблеми у сім’ї. Я сказала, що розлучаюсь із ним, але хлопець ніяк не хоче мене відпускати.

Я пояснила всю ситуацію і заблокувала його, тому що він постійно пише по 40–50 повідомлень з проханням дати йому останній шанс, стукає у вікна кілька разів на день і каже, що точно змінився, що став ходити до психолога.

Його сестра пише і просить повернутися до нього, навіть його мати пише і просить пробачити його. Я дуже люблю його родину і мені соромно перед ними, і я не знаю, що робити, бо не вірю, що ця людина зміниться та й минулі образи я не відпустила.