У моєї мами є пунктик: найбільше мама не хоче уславитися поганою свекрухою. Дуже її хвилює, що скажуть про неї люди, невістка, батьки невістки та інші. Аби тільки не назвали “поганою свекрухою”, та іншими невтішними епітетами.
— Я хочу гарних стосунків із сином і його дружиною. Це вибір Костика, ми маємо його поважати і приймати. Катя – не найгірший варіант, який міг би бути. Освіта є, працює, не грубить, – любить повторювати мама.
“Ми” – це вона про себе і про мене. Тобто, я теж маю поважати і приймати вибір мого старшого брата за те, що Катя з вищою освітою, не грубить і працює. І не тільки приймати, а й усіляко забезпечувати маминій невістці комфортні умови проживання: а то ж образиться, скаже, що свекруха з дочкою мріють їй з Костиком зробити щось погане.
Моєму старшому братові 28 років, мені 23, я на останньому курсі інституту. Одружився Костик з Катею 3 роки тому. Катя з Вінниці, свого житла в Києві немає. До весілля знімала з подругою однокімнатну, після весілля прийшла до нас.
— Мамо, ми тут поживемо? – запитав брат, входячи з Катиними валізами, – Будемо збирати на квартиру. Місце ж є в нас.
Місце є. У мами в одноосібній власності трикімнатна квартира. І звісно мама не була проти:
— А як їм інакше своє родинне гніздо отримати? На оренді не накопичиш. Та й що Катині батьки скажуть? Від просторої трикімнатної квартири молодих на орендовану халупу виперли?
І почалося в нас життя. Спочатку Катя начебто навіть намагалася по господарству щось робити: посуд мила, готувати і прибирати бралася. Але тут же підбігала мама і починала невістку вмовляти:
— Ой, відпочила б, мені не важко. Я сама, або дочка прийде зробить.
— Мамо, – вимовляла потім я, – що значить потім дочка зробить? Чому Каті треба відпочити, а мені ні? Я вчуся, працюю ще. Вона тут живе, не переломиться, якщо передпокій вимиє чи вечерю приготує. Зрештою вона має чоловіка годувати.
— Годі тобі, – махала мама на мене рукою, – їй ніяково. У чужих людях, зі свекрухою живе. Думаєш солодко це? Скаже потім, мовляв, свекруха і сестра чоловіка на ній “їздять”. Та й Костик що скаже? Що ми його дружину експлуатуємо? Не хочеш, дай я сама зроблю.
Ну роби, думаю. Раз тобі важливо, що невістка скаже або подумає, роби. Але й Катя поступово звикла, уже й не бралася щось робити. Прийшла з роботи сама, чи Костик, взуття брудне поставила в чистому передпокої, поїла, з-за столу встала і навіть не озирнулася, одразу до себе в кімнату пішла. А що озиратися? Вона ж ніби як “у чужих людей” живе, гостя вона. Зараз свекруха підірветься і зробить.
Добре, що я вдома рідко бувала: робота й навчання майже весь час забирали. Але й мене справи сімейні стосувалися прямо. Брат із дружиною збирали гроші. Ревно, форсовано. Відкладали кожну копійку.
-“Молодці, – хвалила мама, – Катруся така дбайлива, копієчки зайвої не витратить. Так вони скоро зовсім на своє житло наберуть.
Так, молодець Катруся. Отримає грошики і під перину їх складе. А за комуналку заплатить мама чоловіка. Одяг є? Чудово, можна теж не витрачатися. І навіть за їжу не треба хвилюватися. Навіщо? Свекруха ж сама в магазин сходила, сама купила, сама зварила, сама посуд вимила. Знову ж таки, рідиною, яку купила.
Тільки одна проблема була: кількість ротів у домі збільшилася, а кількість добувачів – скоротилася, бо й Костик тепер зарплату віддавав не мамі, залишаючи собі на проїзд і на свої потреби, а дружині. Так, на проїзд і харчування поза домом Костя теж собі залишав. Але решта йшла в скарбничку “на своє житло”.
Приблизно через місяців 7, забираючи з поштової скриньки платіжки за комуналку, я побачила, що мама за минулий місяць плату не внесла. Тепер треба було заплатити вдвічі більше.
— Що робити, розуму не маю, – сказала мама, у квартирі в той момент ми були з нею одні, – не вистачає. І цього місяця не вистачить теж. На харчування йде багато. Ти грошима не багата? Не виручиш?
— Мамо, – відповідаю, – виручу, зарплату отримала. Стипендію собі залишу, як завжди, трохи від зарплати, решту віддам. Але дивись, нам не вистачає, а ти з Кості та Каті навіть не питаєш. Може, вони все ж таки вноситимуть свою частку на комуналку і харчування? Їх же двоє.
— Та ти що? – зробила мама круглі очі, – Так вони могли і на оренді жити. Якщо вони будуть нам гроші віддавати, що там у них із накопиченнями буде? Скаже потім Катя, що свекруха всі гроші забирала. Ти дай, я тобі поверну.
Перші кілька місяців мама справді повертала мені гроші. Частину з них я не брала: мій внесок на моє проживання та харчування. А потім мама поступово стала “забувати”. Одного разу я нагадала і почула:
— А я одна чи що повинна утримувати всіх? Ти живеш? Живеш. Світло і воду споживаєш? За стіл сідаєш?
— Сідаю, – погодилася я, – споживаю. Але й брат із дружиною їдять, живуть і всім користуються. Я розумію, що тобі одній тягнути всіх складно, але я тут до чого? Вони на квартиру збирають, а де мої накопичення? Чому б уже тоді не скидатися всім разом?
— Зі свекрухою пощастило, – фиркнула Катя, проходячи повз (цього разу вона вдома була), – так сестриця жадібна попалася! Ну я так і думала, що не в усьому й завжди везти має!
— Ну навіщо ти так! – образилася (!) на мене мама. Що тепер про тебе Катя подумає.
— А плювати, – кажу, – що вона про мене подумає. Але годувати її і брата, поки вони збирають на квартиру, я не наймалася. Віддаватиму четверту частину за комуналку, харчуватимуся окремо. Крапка. І так, я не буду намагатися уславитися чудовою сестрою чоловіка, мені все одно, що про мене подумають і скажуть твої свати.
Я дійсно стала купувати собі продукти окремо, віддаючи мамі четверту частину за комунальні послуги. Через що Катя стала безпосередньо наді мною посміюватися. Сиджу в себе в кімнаті, до іспиту готуюся і чую, як на запитання мами про те, чи вдома я, Катя відповідає весело:
— Дома. У кімнаті в себе сидить. Делікатеси тріскає в одне обличчя!
І мама невістку веселу й дотепну не оббріхує, сміється разом із нею. Через місяць я з’їхала на квартиру з хлопцем. Живемо, навіть збирати виходить. На що збираємо? На своє житло. Мій молодий чоловік приїжджий, а мені ніхто не надасть таких шикарних можливостей, як Каті. Я ж донька, можна не думати, що скажу і що подумаю. Мама? Мама поставилася до мого переїзду погано:
— Це що, я тепер усю комуналку одна платити буду? Ти розумієш, звідки в мене стільки грошей? Брата і Катю не чіпай, їм свою квартиру купувати треба.
Трубку поклала, нічого нового я не почую. Тільки підозрюю, що Костик із дружиною з таких райських умов з’їжджати не збираються.
