— Коханий, а що як… – почала вона тихо, підморгнувши чоловікові. – Нехай приїжджають на дачу. Тільки попередь, що щоб самі продукти купили для себе і напої, у нас на всіх не вистачить. Дмитро підняв брови, але швидко зрозумів, до чого вона хилить. Він знову взяв телефон. — Мамо, слухай, якщо вже ви приїхали, давайте так: ми будемо зустрічати Новий рік на дачі. Приїжджайте до нас сюди, але дорогою заїдьте в магазин і купіть усе, що потрібно

— Ми встигнемо сьогодні все? – Лариса стиснула губи, укладаючи в багажник коробку з новорічними іграшками.

— Звісно, – Дмитро нахилився, щоб підтягнути ремінь, і грюкнув по кришці багажника. – Ялинку прикрасимо, вечерю приготуємо, ігристе відкриємо. І все, Новий рік у тиші та спокої.

Минулий Новий рік був важким: до них приїжджала вся рідня Дмитра – мати, Тетяна Степанівна, її чоловік Микола Петрович, а також молодший брат Ігор зі своєю дружиною Світланою і двома дітьми.

Лариса пам’ятала, як багато вона готувала, прибирала і обслуговувала гостей. Відчувала себе всього лише прислугою на чужому святі, а не частиною цього свята (скажете, банальна історія, але вже як є). Тому ще тоді, втомлена і розчарована, вона вирішила, що наступний Новий рік буде тільки для них двох із чоловіком.

— Дмитрику, цього року ніяких гостей, – сказала вона твердо на початку грудня. – Тільки ми вдвох. Досить із мене цих сімейних зборів.

Дмитро тільки кивнув, прекрасно розуміючи дружину. Він сам бачив, як вона вимоталася, і не хотів повторення.

Підготовка до свята йшла своєю чергою. 31 грудня вони поїхали на дачу, щоб забрати новорічні іграшки і прикрасити ялинку вдома. На дачі все було вкрите снігом, і повітря здавалося свіжим і чистим, ніби обіцяючи спокій і тишу, про які мріяла Лариса.

Вони планували весь день витратити на прикрашання квартири і приготування невеликої, але смачної святкової вечері.

Але ідеальна картина була порушена несподіваним дзвінком. Лариса глянула на екран і похмуріла.

— Це твоя мама.

Дмитро зітхнув:

— Сподіваюся, вона дзвонить просто привітати.

— Синку, ми тут до вас приїхали, а двері ніхто не відчиняє, – у голосі матері явно читалося роздратування.

— Приїхали? – розгублено повторив Дмитро, обмінявшись із Ларисою тривожними поглядами. – Мамо, ми вас не чекали. Ми на дачі зараз.

— Як це «не чекали»? – обурилася Тетяна Степанівна. – Новий рік – сімейне свято! Твій брат Ігор із сім’єю теж із нами!

Дмитро зам’явся, але потім твердо відповів:

— Мамо, послухай. Ми не готувалися. У нас немає місця, немає їжі для всіх. І взагалі ми на дачі залишимося відзначати. Ми не приїдемо!

— Тоді давайте ми приїдемо на дачу! Ще краще! Ми завжди хотіли зустріти Новий рік на природі! – заявила мати, не даючи йому закінчити.

Лариса, яка слухала розмову, поклала руку на плече чоловіка і посміхнулася хитро. У неї вже був готовий план, як провчити настирливих родичів.

— Коханий, а що як… – почала вона тихо, підморгнувши чоловікові. – Нехай приїжджають на дачу. Тільки попередь, що щоб самі продукти купили для себе і напої, у нас на всіх не вистачить.

Дмитро підняв брови, але швидко зрозумів, до чого вона хилить. Він знову взяв телефон.

— Мамо, слухай, якщо вже ви приїхали, давайте так: ми будемо зустрічати Новий рік на дачі. Приїжджайте до нас сюди, але дорогою заїдьте в магазин і купіть усе, що потрібно, – різної їжі, м’яса на шашлики, фрукти й солодощі, ну і, звісно, напої. Ми закуповувалися тільки для нас двох, тож на всіх не вистачить.

На іншому кінці лінії повисла пауза, потім пролунав зітхання.

— Ну гаразд, – нарешті сказала мати, – у магазини тоді заїдемо. Прикро звісно, що ви на нас не чекали і гості. І ми себе самі повинні годувати. Ну що поробиш. Твоя дружина господинею хорошою ніколи не була.

За кілька годин Лариса з Дмитром побачили машину з родичами, яка під’їжджала. Лариса «одягла» найкращу посмішку і помахала рукою.

— Ну що ж, якщо вже вирішили відзначати разом, давайте розпочнемо підготовку, – бадьоро сказала вона, коли всі вийшли з машини.

Тетяна Степанівна і дружина брата Світлана почали вивантажувати пакунки з продуктами, Микола Петрович та Ігор одразу пішли оглядати будинок, обговорюючи, де краще поставити ялинку. Діти бігали по кімнатах, залишаючи за собою сліди безладу.

Тетяна Степанівна зазирнула в холодильник і одразу ж здійняла бурю:

— У вас тут зовсім порожньо! – вигукнула вона. – Як так? Новий рік, а їжі майже немає!

— Ми не готувалися до великої кількості гостей, – відповіла Лариса, не приховуючи свого невдоволення.

Дмитро, відчуваючи, що ситуація може вийти з-під контролю, сказав:

— Ми думали, що будемо вдвох.

— Та годі вже! – знову розлютилася Тетяна Степанівна. – Новий рік – це сімейне свято! Як це – удвох? Це неподобство!

Уже кілька годин тривали передноворічні клопоти: приготування і сервірування столу, прикрашання ялинки, обговорення, куди повісити гірлянди. Лариса намагалася залишатися осторонь, обмежуючись формальними посмішками.

У якийсь момент Ігор підійшов до неї з питанням про те, як правильно розвісити гірлянди, і Лариса, намагаючись не показувати роздратування, коротко відповіла:

— Просто повісьте їх навколо вікна, як хочете.

Ігор хмикнув і пішов, явно відчувши її невдоволення.

Коли наближалася шоста вечора, настав час реалізувати свій підступний план. Діма кинув погляд на дружину і непомітно кивнув.

— Пішли…. – шепнула вона. – Зараз саме час. Тільки дуже тихо. Нас не повинні замінити. Світло на вулиці не вмикай.

Вони тихо вийшли з дому, поки інші були зайняті прикрасами й обговореннями. Сівши в машину, Лариса з полегшенням видихнула.

— Як же я втомилася від цього шуму. Твоя мама вічно невдоволено бурчить. Светка ця, яка палець об палець не вдарить. Любить на все готове приїжджати. До себе ніколи не кличе на свята. – скаржилася Лариса.

Дмитро кивнув і завів двигун.

— Подивися, ніхто не дивиться у вікно?

—Ні! Усе чисто, я спеціально зробила телевізор дуже голосно.

— Якось незручно. Вони образяться напевно сильно. – Почав переживати Діма.

— Ми заслуговуємо на свій тихий Новий рік. Поїхали вже! – Наполегливо сказала Лариса. – Або, якщо ти хочеш, то залишайся тут із ними. Я поїду одна.

Коли вони були вже на шляху до міста, пролунав дзвінок. Цього разу телефонував Ігор.

— Дімо, а де ви? – розгублено запитав він. – Ми вас по всьому будинку шукаємо!

— Ми поїхали, – спокійно відповів Дмитро. – Ми ж говорили, що хочемо зустріти Новий рік удвох. Ви хотіли залишитися – ось, будь ласка, залишайтеся на дачі.

— Як це поїхали?! – обурився Ігор. – А Новий рік?

— Новий рік – це свято, яке ми вирішили провести тільки удвох, – повторив Дмитро. – Вам ніхто не заважає веселитися там, де ви є. Продукти у вас є, будинок є – все, що потрібно для свята.

Він відключив дзвінок і подивився на Ларису, яка посміхалася.

— З Новим роком, коханий, – сказала вона, ніжно доторкнувшись до його руки.

— З Новим роком, люба, – відповів він і поцілував її в щоку.

Вони знали, що їхній вчинок може викликати невдоволення й образи, але для них важливіше було зберегти свій душевний спокій.

Мати дзвонила разів 20 того вечора, але ні Діма, ні Лариса слухавку не брали.

— Як добре, що ми втекли, – сказала Лариса, піднявши келих. – Це найкращий Новий рік.

— За нас і за наш спокій, – усміхнувся Дмитро, цокаючись із нею.

Як ви вважаєте, правильно вчинили молоді? Чи треба було все ж таки догодити рідні?