Колега почав погрожувати, що спровокує звільнення нашої начальниці. Але оскільки я з нею в добрих стосунках і вважаю її гарною людиною, мені від його погроз було не по собі

На роботі один співробітник почав обурюватися з приводу того, що у нас в офісах стоять кошики з печивом для перекусу та гостей. Він заявив, що коли наївся того печива, йому нібито стало погано.

Почав вимагати, щоби купували щось інше, наприклад, фрукти, хоча не мав повноважень вимагати, він не начальник.
Його через ці витівки та амбіції ніхто не любить.

Ми почали обурюватися, у відповідь він почав погрожувати, що спровокує звільнення нашої начальниці. Але оскільки я з нею в добрих стосунках і вважаю її гарною людиною, мені від його погроз було не по собі.

Колишня дівчина того співробітника розповіла мені по секрету, що ця людина може піти до кінця і не знає, коли варто зупинитися. Вона попросила мене мовчати, але мене гризла совість і я все розповіла цій своїй начальниці, і про поведінку, і про заяви того співробітника, і про його наміри.

Звичайно, вона тут же влаштувала прочухана, навіть пішла до тієї дівчини, сказавши, що влаштує проти її колишньої справи і зробить все, щоб її звільнили. Ця дівчина в сльози, оскільки їй шкода того зухвалця, мабуть, він їй все ще не байдужий.

Пішла вона до мене, питає, навіщо я розповіла. І попередила, що все заперечуватиме, не збирається підтверджувати свої слова.

І потім взагалі намагалася відмазатись, що нібито жартувала. Тепер мене гризе совість, чи правильно я вчинила, попередивши свою начальницю?

Хоча якби я цього не зробила, совість би мене все одно мучила. У будь-якому випадку я підставляю або свою начальницю, або ту дівчину.

Хіба я була не права? Не можу спостерігати за тим, як не підло поводиться той колега.