Знаєте, життя інколи грає з нами у такі ігри, що й не придумаєш. Ось хочу поділитися своєю історією, яка не просто змінила моє життя, а перевернула його з ніг на голову.
З Іваном ми прожили 15 років. У нас два сини, спільний дім, наче все було добре на початку. Але згодом щось пішло не так. Іван почав гуляти, випивати, а потім і руку піднімати.
Любов зникла, лишився тільки страх. Втекти нікуди було, та й відверто кажучи, я не знала, як це зробити. Так і прожила з ним 15 років, немов у клітці.
Він наче став лагіднішим, почав більше уваги приділяти, але я вже була настільки втомлена від його зрад, що нічого не хотіла.
Постійно ловила його на лівих сторінках у соцмережах, слухала натяки подруг про його пригоди. І це мене просто знищувало. Кохання згасло, зникла будь-яка радість. Інколи хотіла тільки заснути швидше, щоб він не чіплявся до мене.
Коли ми купили будинок у маленькому містечку, сподівалася, що щось зміниться. Ми виїхали подалі від батьків, розпочали ніби нове життя. Але мені довелося їздити на роботу автобусом. І от одного разу я помітила чоловіка, який теж їхав у тому автобусі.
Спочатку запам’ятала лише його спину, але чомусь він мене зацікавив. Щоранку я шукала його очима, ловила кожен момент, коли він був поруч. Така ніби дрібниця, а мені це давало силу й радість.
Зиму я їздила, мов на крилах, бо кожен день могла бачити його, хоча й не знала, хто він такий. Але весною нарешті роздивилася його обличчя.
І тоді злякалася: «А якщо він зніме зимовий одяг, і я перестану його впізнавати?» Всю весну й літо я спостерігала за ним, ніби маленька дитина, яка боїться втратити свою улюблену іграшку. Якщо його не було на зупинці — настрій одразу псувався. А коли їхав разом зі мною, я була щаслива, навіть не розуміючи чому.
І знаєте, мені було байдуже, помічає він мене чи ні. Я була впевнена, що він мене не помічає серед усіх тих людей у автобусі. Ми виходили на одній зупинці, йшли пів дороги одне за одним, але ніколи не говорили. Це був мовчазний ритуал, який став частиною мого життя.
А одного разу я просто не витримала. Він ішов попереду, і коли обігнав мене, я тихенько сказала: «Гарної роботи вам». Він обернувся, посміхнувся, і ми почали розмовляти.
Це було настільки неочікувано, що я в пориві емоцій видала йому все: як я спостерігала за ним, як він мені подобається, і що вже не можу без нього. Сама не знаю, як наважилася на це.
А виявилося, що він також слідкував за мною. Навіть намагався знайти мене в інтернеті, шукав мої профілі у соцмережах.
Він запам’ятав деталі мого одягу, мої дії, знав, де я працюю. Ми почали таємно зустрічатися. Сергій, так його звали, був одружений вже 20 років, але дітей у них з дружиною не було.
Його дружина дізналася про нас і влаштувала справжній скандал. Вона вигнала його з дому, намагалася повернути, навіть погрожувала, але він вирішив порвати з нею назавжди.
Мій чоловік також дізнався про наші стосунки, і ми розлучилися. Через місяць Сергій розлучився зі своєю дружиною, хоча це далося йому нелегко.
Вона довго мучила його, не хотіла давати розлучення. Але через пів року ми одружилися, а ще через рік повінчалися.
Я розумію, що руйнувати чужі сім’ї — це погано. Але любов не знає правил, норм, пристойностей. Вона просто є, і все.
Ми створили нову родину, і тепер живемо разом вже два роки. Я не шкодую ні про що, бо зрозуміла одне: справжнє кохання варте всього, навіть якщо доводиться йти на ризик і залишити все позаду.
