Мені 28 років, чоловікові 27 років. Чекали на дитину, розписалися, і я переїхала жити до чоловіка та його батьків, і згодом зрозуміла, що зробила помилку. Перші пів року все було чудово. Свекруха готувала мені окремо їсти, прибирала, допомагала з дитиною, але згодом вона сказала, що вона хворіє і не може це робити, їй важко.
Після цього всі обов’язки перейшли до мене — закупівля продуктів, приготування, прибирання тощо. А вона робила все під настрій, хоча проблем зі здоров’ям як таких і не було, раз було, що подряпала палець і вона вже не може готувати, пішла фільм дивитися в кімнату.
Я відповідно мовчала і все робила, але виявилося, що робила неправильно, вона мене всьому вчила і тицяла носом, хоч нам сказали, що дім на чоловікові та ми господарі в ньому. Були випадки, що я з нею скандалила, прослизали слова на мою адресу, мовляв, господиня має бути одна, а дитину можна й одній виховувати.
У нас немає окремого бюджету, всі гроші у свекрухи. Чоловік працює з татом зі свого свідомого віку, і коли я спочатку спитала, де наші гроші та на що мені розраховувати, чоловік мені відповів, що я не можу розпоряджатися сімейним бюджетом, бо я марнотрата. Але до цього я працювала 4 роки та забезпечувала сама себе, а зараз усі гроші у свекрухи.
Чоловік працював без вихідних, а я сиділа вдома з дитиною. Ми скандалили, могли тиждень взагалі не розмовляти, свекруха тим часом усміхалася і робила все, щоб догодити синові, навіть готувала для нього.
Йшов час, дитина почала підростати, свекруха почала виховувати і її, підвищувати голос, забороняла брати те чи інше дитині, вона постійно істерила, коли зробила зауваження у відповідь почула, що це вона просто так голосно говорить. Чоловік промовчав.
За словами свекрухи, друзі чоловіка погано впливають на нього, і якщо щось йшло не за планом щодо роботи, говорили, що це чоловік винен. І ось ми вирішили, що треба купувати машину. Але нам відповіли, що грошей немає, потрібно купити будинок сестрі чоловіка, хоча спочатку обмовлялося, що потрібна нам квартира окрема, але свекруха сказала: «вам потім, у вас дитина ще маленька, а у сестри дітей немає».
І ось влітку переговорили з чоловіком, що я поїду з дитиною на море і подруга з дитиною теж, бо чоловік не має взагалі вихідних. На ранок, прокинувшись, почала збиратися і мені потрібні гроші, зателефонувала чоловікові, бо гроші всі у свекрусі, на що отримала запитання: «чому я їй не сказала, що ми їдемо». Хоча до цього вона теж виїжджала і нічого раніше не говорила про подорож мені, але я розуміла, що це не моя справа і мовчала. Я відповіла, що ми обговорили з чоловіком у нас окрема сім’я. Вона поскаржилася чоловікові, свекру і сказала, що син дивний, невістка така ж, хоч донька нормальна, і ще додала: «невістка чужа в горлі кісточка».
Я поїхала, чоловік тиждень не дзвонив. Після приїзду я не мала іншого виходу, як приїхати з дитиною до батьків і, так ми вже живемо тут пів року. За цей час вони вкотре не взяли дитину пограти, не дзвонять, навіть і не вітаються, коли зустрічаємось.
Поговоривши з чоловіком, вирішили, що ми шукатимемо квартиру, і він роботу. Так жили два місяці разом у моїх батьків, але от свекрусі знадобився документ, свідоцтво про народження онуки. Я чоловікові відповіла: «Чому вона не подзвонила мені та не сказала це, а ти робиш це за неї?». Я відповідно не дала, чоловік розгнівався і пішов жити до батьків, і почав заново працювати з батьком.
Я в розгубленості. Що робити далі? Я тиждень намагалася побалакати, але він не йде на контакт. Я розумію, що сиджу з дворічною дитиною на шиї своїх батьків, і мене це дратує.
