У мене склалася така ситуація у сім’ї. З чоловіком познайомилися, коли він був у розлученні, для нього це третій шлюб, для мене перший.
Від минулих шлюбів у чоловіка двоє дітей, дочка 30 років та син 23 роки. У доньки своя родина, близько 5 років, чоловік.
Син закінчив інститут. Дочка працює, син не працює. Коли ми познайомилися, чоловік сказав, що допомагає дітям, але я не знала в яких масштабах, та й діти тоді були меншими за віком.
Потім у нас з’явилася спільна дитина. Сина чоловік повністю утримує — кишенькові витрати, платний університет, поїздки на відпочинок, платить за квартиру комуналку загалом за все.
Мама сина, колишня дружина, вирішила дистанціюватися, влаштувати своє особисте життя. Коли син був у школі, чоловік ходив на всі збори, був у курсі всіх уроків, учителів.
А мама, власне, навіть поїхала на момент випускного відпочивати. Син закінчив університет та не хоче працювати.
Ігнорує роботу, нічим не займається. Влаштувався працювати, але його за пів року вигнали, бо просипав роботу.
Дочці від першого шлюбу, ми теж допомагаємо, незважаючи на наявність її чоловіка. Подарували квартиру та відплачуємо усі відпустки їх із чоловіком.
Я нічого не маю проти нормальних стосунків з дітьми та допомоги, подарунків. Але не в такому ж масштабі.
Тим більше у нас маленька дитина і хочеться подумати про її майбутнє. І все-таки чоловік досить добре допомагав дітям, і я не була проти до певного моменту, але зараз настав той вік, коли вони повинні вже намагатися про себе і самі піклуватися.
Тим більше, що все необхідне чоловік уже сповна їм забезпечив — дві трикімнатні квартири, машини, обидва платні виші та така матеріальна підтримка.
Я дуже хочу ще й другу дитину планувати, але чоловік каже, що матеріально ми не потягнемо, бо маємо дуже великі витрати. Ось як його зрозуміти?
