Коли ми виходимо з дітьми на майданчик, особливо ввечері, коли дітей із садків забирають, виходять посидіти на лавці та бабусі, теж усі з нашого будинку, й тут починаються проблеми, майже щовечора одне й те саме

У нас дитячий майданчик поруч із будинком, вірніше перед самим під’їздом, і ми тут усі одне одного знаємо, живемо в одному будинку. З деякими мамами ми самі в дитинстві тут грали, а потім і в школу одну ходили, тож, гуляючи з дітьми, нам є про що поговорити, при цьому теж дивимося за дітьми.

Але коли ми виходимо з дітьми на майданчик, особливо ввечері, коли дітей із садків забирають, виходять посидіти на лавці та бабусі, теж усі з нашого будинку. І тут починаються проблеми, майже щовечора одне й те саме, то діти дуже галасливо гуляють, то велосипедами їздять не там, де треба.

Те, що вони щойно подивилися чергову серію якогось серіалу, і обговорюють це на всю вулицю чи розповідають, як керувати державою, і це нам не заважає, а діти їм не дають спокійно посидіти. Іноді сягає серйозної сварки, оскільки нас вчать, як виховувати дітей навіть ті бабусі, у яких сини спилися і живуть з ними на їхню пенсію, ніде не працюючи, нерідко скандалячи так, що чути всім.

Дивно й те, що у багатьох є свої онуки такого ж віку, але живуть в іншому районі, і вони починають розповідати і нам і одне одному, що ось мої ніколи так не поводяться. Послухати їх, то їхні онуки сидять на дитячому майданчику і навіть не ворушаться.

Про те, як грали їхні діти, вони зовсім забули. А я пам’ятаю, як ми стукали м’ячами під будинком, кричали і верещали, коли хлопчаки нас обливали водою з бризкалки і ніхто не кричав з балкона, щоб поводилися тихіше, бо там грали майже всі з нашого будинку, а це їхні діти чи онуки .

А тепер їм заважають чужі, які, до речі, прийшли не з іншого району, а як і вони, тут живуть. Я не хочу сказати, що всі погані, але таке ставлення теж дуже дратує і часом навіть виходити з дитиною на вулицю не хочеться.