У мене є коханий чоловік. Ми любимо одне одного. Жодний сірий побут і будні нам не страшні. Так вийшло, що до одруження чоловіка сильно підставили на великі гроші. Коли я за нього виходила заміж, я це знала. Це мене не лякало. На першому місці стояло кохання і, причому взаємне. Він і зараз готовий мене на руках носити.
Живемо ми окремо від батьків. Житло своє. Так сталося, що його сестра пішла з роботи. Їй треба було доглядати маму, мою свекруху. До речі, свекруха була золота.
Це справді найкращий друг, і справжня мама. Але вийшло так, що вона втратила зір. Ледве бачила. І тому навіть самостійно не могла насипати собі тарілку супу. Все розливалося.
Коли не стало свекрухи, то сестра чоловіка (мати-одиначка з двома дітьми), не може ніяк знайти роботу. Їй уже за тридцять, і їй кажуть, що вона стара. Вона живе рахунок дитячих грошей.
Ми з чоловіком працюємо, довелося взяти кредит, щоби хоч частину грошей віддати. Живемо ми не на широку ногу, а залщаджуємо. Намагаємось допомагати сестрі чоловіка, чим можемо. То грошима, то продуктами.
Все одно наше кохання це не ламає. Разом у труднощах ми кохаємо одне одного з кожним днем ще більше. І я не розумію тих дружин, які живуть у достатку, і все одно лають чоловіка, що він не вміє пристойно заробляти. Вони не були у нашій шкурі.
З голоду ми не вмираємо, ми харчуємось нормально. Оскільки чоловік тяжко працює, то харчуватися йому треба нормально. Одягаємося виключно в секонд-хенді, бомжами не виглядаємо, тому що купуємо речі не заношені, що виглядають пристойно і, причому дуже часто знаходимо щось ексклюзиве. І ціна до того ж дуже хороша. Якраз на наші гроші.
Цілком у своє сімейне життя я батьків не присвячую. Вони навіть не знають про борги чоловіка, стосунки у них із моїм чоловіком дуже хороші, мама моя любить свого зятя. Але знаючи, що ми любителі секонд-хенду, вона постійно мене пиляє.
Невідомо, хто носив, чим жив. не знаю, як так склалося, а самі без мене нічого не можуть собі купити з речей, поїдуть на ринок і приїжджають жебракам. То ціни величезні, а пенсія у них маленька, то як і ціна пристойна немає потрібного розміру і так далі.
Коли я їду з ними на ринок, моментально знаходиться те взуття, та річ. І за розміром, і за грошима. Пенсія у них невелика, мінімальна. І цієї осені вони попросили, щоб я поїхала з ними на ринок.
Я вже знаю, що купуватимуть собі якісь речі. Але виявилося, що вони мене хочуть одягнути та взути. А саме купити мені на зиму пальто та чоботи. Як я не відмовлялася, як не казала, що маю гроші, і ми самі збиралися їхати і купувати, вони нічого навіть і чути не хотіли.
Казали: «Ти, скільки років у цьому пальті вже ходиш? Яке в тебе взуття? Скільки років ти у цих чоботах?». Я їм казала, що це моє улюблене пальто, і тому я не купую інше, і що чоботи добротні та якісні. Вони нічого не хотіли слухати.
Я, щоб їх не ображати, дала свою згоду. Купили мені гарні пальта, чоботи. Я їм віддячила. Ось уже весна, а я ніяк не можу заспокоїтися. Мені так соромно, що батьки мене одягли та взули. Що я замість того, щоб допомагати батькам, сама одяглася за їхній рахунок.
Вони, звичайно, дуже задоволені, що мені допомогли. Але я й досі не можу знайти собі місця. І якщо трапляється можливість, я купую їм щось смачненьке, якісь продукти. Але це ніщо порівняно з тим, що вони мені допомогли.
Я постійно себе докоряю за те, що так сталося. Мені дуже соромно. На нашому життєвому шляху трапляються люди, які живуть у гіршому стані, ніж ми. І ми з чоловіком намагаємось їм допомагати, чим можемо. Не можемо дивитись спокійно на таких людей.
І коли я прийшла додому в обновках, мій чоловік сказав такі слова: «бачиш, як Бог тебе благословив, ми допомагаємо іншим, а воно повертається до нас». Я це розумію, але шкодую, що це благословення надійшло через батьків.
Одну пенсію вони віддають за комунальні послуги, на другу живуть та ледве справляються. Може, ви почнете мене засуджувати, що я в бідних батьків взяла гроші на речі. Можете мене засуджувати за те, що я одружилася з людиною з боргами, і тому нічого тут плакатися.
Я знала, чим усе це обернеться. Але я не шкодую, що я вийшла заміж саме за нього. Він сильний, сміливий, надійний, вірний. А це для мене багато чого варте. І ні за які гроші світу в мільярдах я не проміняла б свого коханого на них.
Борги зникнуть, життя стане кращим, і я з найкращим чоловіком у всьому всесвіті кудись поїду на місяць. Туди, де тільки я і він.
Туди, де не буде довкола нікого. Де будемо тільки ми та наше кохання. І ми насолодимося життям повним. Буде море, пальми, чаша з екзотичними фруктами і на мене дивитимуться найщасливіші очі у світі і продовжуватимуть дарувати те кохання, яке триватиме у нас нескінченно.
Тому що якщо ми у труднощах, у бідах, і у випробуваннях ще ближче одне до одного, то тоді тим більше наша любов буде ще міцнішою. Але це попереду.
А зараз ми, щасливі, серед випробувань та кругообігу різного роду подій йдемо, міцно тримаючись за руки вперед до своєї мети та мрії. Ось моя історія може комусь допоможе подолати життєві труднощі.
