Хочу поділитися тут своєю історією, бо більше нема з ким мені обговорити таке. Майже рік тому починали зустрічатися з чоловіком, і все закрутилося настільки, що відразу почали разом жити (мені 31 рік, а йому 33).
Знайомі ми з дитинства, все життя жили по сусідству, а тут доля звела. Він дуже ревнивий, навіть до минулого, дуже підозрілий, скрізь бачить зради й в е в такому дусі.
Загалом, на тлі цих страхів він почав мене ображати. Це неодноразово.
Я була йому вірна, і це чиста правда. Богом присягаюся, не зраджувала, і в думках не було.
А він іноді такі підозри кидав, що розуму незбагненно. Наприклад, коли приходив з роботи, думав, що я з кимось удома була за його відсутності.
Звичайно ж, потім він просив за все вибачення, обіцяв, що зміниться, і не ображатиме, але все повторювалося. Я терпіла, чекала, сподівалася, бо кохаю.
Та й він кохає, я це бачу і відчуваю, і пориви ревнощів відбувалися тільки, коли бував нетверезий, це дві абсолютно різні речі.
Коли він в такому стані в нього ніби щось вселяється, і він змінюється відразу. Взагалі жили ми вірою та надією.
Начебто почав притихати потроху. Півроку тому його посадили за бійку.
Дали небагато, але все-таки. Я не кинула його, допомагаю, їжджу, розписалися нещодавно ось.
Але до реєстрації нашого шлюбу сталося ось що. Я йому таки зрадила, на роботі був корпоратив, перебрала зайвого і того вечора все сталося.
Я не хотіла зраджувати, робити йому боляче, зраджувати його і наше кохання, мабуть, все трапилося на тлі всіх цих переживань з тим, що його немає поряд, затьмарило розум, і я це зробила.
Я припустилася помилки, за яку зараз каюся і більше не хочу такого повторювати, кохаю його, як і раніше. Так мені немає виправдань, це поганий вчинок, я дуже сильно мучаюся від того, що зробила і не знаю як правильно вчинити, розповісти йому чи ні.
Ми щодня спілкуємося, він просить, щоб я була вірна, я обіцяю, а в самої в душі творитися недобре. Підкажіть, будь ласка, що мені робити у цій ситуації.
— Та не треба мене нікуди перевозити! Чуєш, Світлано? Навіть не проси, — я стояла…
— Мамо, заспокойся, будь ласка, не нервуй. Просто поясни, що трапилося, — Поліна мимоволі потерла…
— Женю, а чого ви весь шашлик дочиста змели? Могли б хоч жменьку для жінки,…
— Та облиш, Аню, тобі що, шкода? Просто в Антохи зараз складний період... — А…
Той вечір починався як завжди: чотирирічний Михайлик уже солодко сопів у своєму ліжечку, на кухні…
Той суботній ранок починався у мене за звичним, роками відпрацьованим сценарієм: на плиті тихенько пихтів…