— Мамо, а чому в Тані є дідусь і в Сашка є дідусь, а в мене немає? – запитав якось перед Новим роком п’ятирічний Кирило.
— У тебе теж є дідусь, – пожартувала його мама, – але тільки ти нікому не кажи про це, бо це таємниця. Твій дідусь – це Дід Мороз.
— Якщо Дід Мороз мій дідусь, а хто ж тоді мій тато? – ще більше спантеличився малюк.
— Ох, це довга історія, – зітхнула молода жінка, – коли-небудь ти про це дізнаєшся. А поки що давай напишемо листа Дідусеві Морозу, що ти хочеш, щоб він поклав тобі під ялинкою?
— Але мамо, я ж не вмію писати, – насупився Кирило.
— Нічого страшного, ти диктуй, а я писатиму, добре?
— А моє бажання обов’язково збудеться? – подивився недовірливо син на свою маму.
— Обов’язково, синку, всі твої бажання обов’язково здійсняться. Ти виростеш великий, навчишся писати, читати та інших наук. Потім здобудеш цікаву професію, одружишся, збудуєш дім, посадиш дерево і теж, так само як і я, виростиш сина.
— І в мого сина теж дідусем буде Дід Мороз? – заморгав очима хлопчина.
— І в твого сина теж… Де ж іншому то взятися?
Коли син заснув, Галина розгорнула аркуш паперу, на якому вона сама написала під диктовку сина: «Дорогий дідусь Мороз, тепер я знаю, що ти мій дідусь. Я дуже хочу, щоб ти прийшов до мене на Новий рік і подарував мені тата. Адже без тата теж не можна, правда ж? А мамі гарну сукню, бо я чув, як вона сказала, що вона не прийде в гості до подруги, бо їй нема чого вдягнути. А більше мені нічого не треба, у мене все є: і м’ячик, і машинка, і кольорові олівці. Ти тільки приходь, я дам тобі погратися у свої іграшки…»
По щоці жінки поповзли сльози, який же в неї дорослий і добрий син. Але цей лист нікуди не годиться, треба переписати й віднести завтра в поштову скриньку Діда Мороза, може, пощастить і синові подарують маленький дитячий велосипед, про який він, насправді, мріє. Однак, пожертвував своєю мрією заради неї!
Вона поклала аркуш на підвіконня, а сама взяла новий і переписала лист.
Наступного дня Кирило прихворів і не пішов до садочка. Галина відпросилася з роботи, спочатку вони сходили в поліклініку, потім зайшли в аптеку. А коли повернулися додому, жінка згадала про лист.
І звернулася до сусідки, бабусі Тоні, щоб та пригледіла за малюком, доки вона ненадовго відлучитися. За десять хвилин бабуся згадала, що в неї на плиті залишився невимкнений чайник, попросила Кирила поводитися добре і пішла до себе в квартиру.
А в цей час Кирило заліз на підвіконня, бо надворі великими пластівцями падав сніг, а на невеликій площі, навпроти, вже поставили ялинку. І раптом він побачив той лист, який вони вчора ввечері писали з мамою. Невже вона його забула? А ось і Дід Мороз, він вийшов з автомобіля і йде до їхнього під’їзду. Малюк кинувся до дверей, але вони були зачинені. Тоді він швидко повернувся і знову заліз на підвіконня. Йому пощастило, Дідусь Мороз стояв біля дверей під’їзду і розмовляв телефоном. Тоді він дотягнувся до кватирки, відчинив її і викинув лист.
Зловив чи не зловив його дід Мороз, він так і не встиг зрозуміти, бо повернулася баба Тоня і зняла його з підвіконня. Кирило хотів про все розповісти своїй мамі, але коли вона прийшла, він уже про все забув.
До новорічної ночі залишався всього тиждень. Мама сиділа з Кирилом на лікарняному і в них було багато часу, щоб поставити ялинку, прикрасити її; вони вирізали сніжинки із серветок і наклеїли їх на вікна. А ще разом малювали зиму і прикрашали малюнками стіни, зробили гірлянди, які мама підвісила під стелю.
30-го грудня вони все-таки сходили до Дитячого садка, бо Кирило вже почувався добре. У садочку була ялинка і Дід Мороз, тільки хлопчик одразу зрозумів, що він не справжній, бо в нього був голос виховательки Валентини Іванівни. На ялинці було дуже весело: діти водили хороводи, грали в різні ігри, читали вірші, і кожен отримав солодкий подарунок.
— Мамо, а коли до мене прийде мій дідусь Мороз? – запитав Кирило, коли вони поверталися додому.
— Бачиш, синку, у нього надто багато роботи. Тому коли він прийде, я точно не знаю. Але він обов’язково прийде вночі, щоб поцілувати тебе, сплячого, і покласти під ялинку подарунок.
Лист, який Галина опустила в скриньку, він дійшов до Адміністрації міста, ті передали його спонсорам, і новенький велосипед уже стояв на лоджії.
— А можна я не буду спати? Я хочу дочекатися його!
— Ні, синку, тобі доведеться спати, бо ти ще маленький, – засмутила синочка мама.
Наступного вечора мама причепурилася у свою найкращу сукню, яка в неї була, зробила гарну зачіску, накрила на стіл. І запросила Кирила проводити старий рік, щоб завтра вранці зустріти новий.
Але в нього зовсім не було настрою, і він сидів, колупаючись виделкою в салаті. Раптом пролунав телефонний дзвінок, і мама вийшла в кімнату, щоб поговорити зі своєю подругою, та все ще вмовляла її приїхати в гості.
Вибравши момент, Кирило вислизнув у передпокій, одягнувся, запхав ноги в чобітки, підставив стільчик і дотягнувся до ручки, потягнув за неї, і двері, якимось дивовижним чином, відчинилися. Малюк вискочив на вулицю і побіг до ялинки в надії зустріти Діда Мороза. Він біг так швидко, що не встиг загальмувати, коли на його шляху з’явився хтось великий і в червоній шубі. Так, з усього маху, і врізався в нього Кирило.
— Ой, – заволав він і одразу опинився в чиїхось сильних руках, які його підхопили, від переляку хлопчик заплющив очі.
А коли відкрив їх, побачив обличчя і бороду Діда Мороза.
— Дідусю, ти справжній? – прошепотів Кирило.
— Звісно, справжній, – відповів той.
— Значить, це ти мій дідусь?!!!!
— Хм, – Дід Мороз поставив Кирила на землю і поліз у кишеню. Він вийняв звідти той самий лист, який хлопчик викинув у вікно, – чи не твій це?
— Мій, – зрадів той, – ти його знайшов? Я так люблю тебе, дідусю, я так чекав на тебе, так чекав… – і малюк розплакався.
— Не плач, – відповів Дід Мороз і взяв його за руку, – веди мене до своєї мами, треба до дванадцятої години передати їй нову сукню.
Коли Галина виявила, що сина у квартирі немає, вона сильно перелякалася і хотіла вже бігти шукати його, але тут у двері постукали. Жінка відчинила і обімліла, на порозі стояв Дід Мороз і тримав за руку її сина.
— А я до вас, за листом, – простягнув він їй аркуш паперу.
— Нічого не розумію, – взяла вона аркуш у руки, – я ж його не відправляла.
— Мамо, це я відправив, – застрибав від радості малюк, я забув розповісти тобі про це. Але зате тепер дідусь знайшов мене, він мене знайшов!
— Ну що ж, проходьте, – розкрила вона ширше двері.
Цей Новий рік був для Галини і Кирила по-справжньому чарівним. Дід Мороз подарував їй гарну сукню, а Кирилу іграшкову залізницю і багато-багато солодощів, він приніс цілий мішок. Вони на славу повеселилися, а коли хлопчина втомився і пішов спати, Дід Мороз зняв із себе бороду і костюм і виявився досить приємним молодим чоловіком.
Це він випадково помітив, як із кватирки випав аркуш паперу і спустився на землю, прочитав його і вирішив виконати бажання хлопчика, от тільки не знав, як його знайти. А той і сам на нього вискочив, ну чи не дива це? Чоловіка звали Ігорем, він був вдівцем, трагедія забрала в нього дружину і сина. Нещодавно приїхав він у їхнє місто, щоб почати тут нове життя. Галина йому дуже сподобалася, втім так само, як і Кирило.
— Залишилося одне бажання, Кирило просив собі не тільки дідуся, а й тата, – сказав він, – може, спробуємо?
— А як же дідусь, якщо ти станеш його татом? – усміхнулася Галина.
— Кожного Нового року до нього приходитиме його справжній дідусь, мій батько, скоро вони з мамою теж переїдуть сюди, ми вирішили побудувати будинок. Ну і Дідусь Мороз, звісно, теж!
— Я навіть не знаю, – зам’ялася жінка, але в грудях її вже билася маленька пташка щастя, – якось це все несподівано…
Але вони спробували, і в них усе вийшло.
Ось такі дива трапляються в ніч під Новий рік!
