Мені 25 років, я одружена, стосунки з чоловіком чудові, є улюблена робота з гарною зарплатнею. Все в моєму житті непогано, окрім стосунків із найближчою людиною — мамою.
Для повного розуміння ситуації маю сказати, що я в неї єдина дитина, чоловіка в неї немає, моя зведена сестра та її перша дочка з дитинства була хвора й її не стало в досить дорослому віці, тому для своєї мами я була всім. У нас були відмінні стосунки до того, як я влаштувалася на нову роботу і почала часто роз’їжджати по відрядженнях і не була вдома.
Чи то вона відчула себе самотньо, чи то від неробства, бо звільнилася з роботи і пішла на пенсію, вона почала йти у страшні запої. Жодних депресій за нею не спостерігалося, ми добре жили разом, їздили відпочивати теж разом, все було чудово.
Загули були справді страшні. Декілька перших загулів я зупиняла, клала її в дорогі клініки, загрузла в кредитах, потім були клініки за держпрограмою, але підсумок завжди був один. Проходило 3-6 місяців і загул знову починався.
Коли я переїхала до майбутнього чоловіка, все ще посилилося. Кожен загул мами я переносила дуже важко, на нервовому ґрунті починала свербіти, хворіти, в якийсь момент вирішила намагатися реагувати не так гостро. Як тільки розуміла, що настає черговий випадок, блокувала її телефон, щоб вона не могла знову наговорити мені про те, що збирається щось зробити зі собою.
Зі загулів вона стала виходити сама або за допомогою знайомих, які, до речі, всіляко мене підтримували і моє рішення ігнорувати маму. Перед моїм весіллям вона поводилася огидно, хоч і не була в такому стані, казала, що цей день не має для неї ніякого значення, що вона подумає, чи взагалі приходити.
Мені було дуже боляче це слухати, але я розуміла, що їй не хочеться відпускати мене. Звісно, і після весілля все це тривало. Щоразу в проміжках я намагалася спілкуватися з нею, як ні в чому не бувало, щоб не провокувати її черговий загул.
Але останні місяці я досягла точки кипіння. Навіть коли вона не п’є, я не можу з нею спілкуватися нормально, мене дратує кожен телефонний дзвінок. Вона вгробила своє здоров’я, відмовляється приймати допомогу і лікуватися, вона дуже вперта, я дико дратуюсь і нескінченно лаюся з нею на цю тему.
Іноді мені здається, що я її не люблю. Все своє життя вона говорила мені, як доводила її і маніпулювала нею моя бабуся, її мати, але фактично вона робить все те ж саме. Мені дуже й дуже тяжко. Мені боляче від того, що я не відчуваю теплоти до мами, і наші стосунки жахливі.
Мене дико мучить совість, що я дратуюсь від спілкування з нею, і що в моєму житті все добре, коли вона одна і з поганим самопочуттям. Мене розриває тисяча почуттів. Я не знаю, як налагодити стосунки з нею, як перестати злитися. Не знаю, як поводитися, щоб повернути любов у собі до мами?
