Колишній чоловік бере гроші у дітей, а мені за це дуже соромно

Моєму обуренню немає меж. Навіть образа з’явилася на своїх синів. Нещодавно дізналася, що діти допомагають батькові, який покинув їх дуже давно. Кинув сім’ю з трьома дітьми і пішов до іншої, у якої своїх уже двох дітей було, і завели спільного.

Я тоді думала, що мене не стане від образи та приниження. Я була розтоптана, принижена та ображена. Я нічого не хотіла і нічого не могла. Саме треба було з декрету виходити на роботу, але там працював уже колишній чоловік. Довелося шукати інше місце. А весь цей час перебивались із хліба на воду. Потім він звільнився. Якби знала, не втратила б роботи.

Але я зібралася, взяла себе в руки. Це було щось страшне. Період життя, коли я не жила, а була зомбі з певними завданнями виживання дітей. Було ще дуже боляче і через те, що я дуже любила чоловіка. Я його не просто любила, я його обожнювала, він повністю заволодів моїм життям, почуттями, емоціями, всім. Після нього я заміж більше не вийшла і ніколи ні з ким не зустрічалася.

Колишній чоловік після розлучення аліменти такі платив, що ледве вистачало на їжу. Це були ще перебудовні часи. Він офіційно влаштувався нічним сторожем чи двірником у дитячий садок, із цих грошей і платив аліменти, а сам працював в іншому місці, отримував гарну зарплату, збудував будинок, купив машину собі та дружині. А ми з дітьми (старшому 10 років, середньому 7 років і меншому 3 роки було) жили майже в злиднях. Я працювала на двох роботах, щоби дітей підняти.

Через кілька років колишній чоловік потрапив в аварію (не принесла успіху машина, куплена на дитячі гроші) і він майже не ходив. Його дружина прямо з лікарні до матері відвезла. За рік вона вийшла заміж. Він залишився на руках у матері та з пенсією за фізичним станом. Я навіть від копійчаних аліментів відмовилася на меншого сина. Він якраз закінчував школу.

Дітей я сама виростила, вивчила. Тепер у них сім’ї, робота. І тут я випадково зустрічаю сестру колишнього чоловіка, і вона мені розповідає, що діти батькові так добре допомагають, що ніхто такого не очікував. Мені стало дуже прикро. Як же так?

Я живу на пенсію, багато в чому відмовляю, їм ніколи не скаржуся, а вони допомагають цьому зраднику! Тому, що їх покинув і відвідував щорічно перед Новим роком. Раз у рік! Раз на рік він купував на всіх кілограм не найкращих цукерок і по парі шкарпеток, відводив у кафе, купував по склянці чаю, спілкувався півгодини і прощався на рік. І тепер отак? Як йому дозволяє совість брати гроші у дітей, яких він покинув?

Що мені їм сказати, щоб вони перестали допомагати? Може мені з колишнім чоловіком поговорити? Може, в нього совість прокинеться? Дайте пораду. Підкажіть, як зробити правильно, щоб не відштовхнути дітей?