Розлученим жінкам з дітьми можна лише позаздрити. Чоловік був одружений і має доньку від першого шлюбу. Він одразу мене попередив, що крім аліментів, іноді купуватиме дівчинці речі або те, що вона попросить. Я погодилася на такі умови, але категорично заборонила приводити її до нас у хату. Зустрічатися можна і в парку, кафе чи у його батьків. Та родина має залишитися у минулому.
На той момент дівчинці було 8 років і для нашого сімейного бюджету було нескладно одягнути її або купити подарунок на день народження. Але зараз їй уже 13 років, запити зросли, а ми вже маємо свою дитину. Чоловік купив нещодавно дочці зимову куртку, тепер вона вимагає нові кросівки, і не звичайні, а відомого бренду.
Сам він чекає розпродажів, щоб купити черевики, а їй подавай все найкраще та найдорожче. Куртка 8 тисяч гривень, тепер кросівки за 4 тисяч гривень , а завтра вона ще щось захоче. Дівчинка зростає і потреби з вимогами зростатимуть разом із нею.
А як же наш син? Але чоловік заспокоює, що все буде гаразд. Я ось думаю, що розлученим жінкам живеться краще. Не треба чоловіка годувати та парти йому речі, а гроші понад аліменти йдуть. Головне, правильно налаштувати дитину, щоб вона знайшла підхід до батька.
Може й мені розлучитись, щоб чоловік звернув увагу і на нашого сина? Тому що руки опускаються, я тепер не знаю, а наш син буде чекати черги на зимовий гардероб, поки він не одягне дівчинку від першого шлюбу?
