Кажуть, що кров — не водиця. Але часом доля викидає такі колінця, що хоч кіно знімай, хоч за голову хапайся.
Відносини свекрухи та невістки — це завжди тонка крига, а коли в справу втручаються таємниці минулого, історія стає геть заплутаною…
«Моя свекруха мене на дух не переносить, — зітхає 35-річна Інна, пригадуючи родинні перипетії. — І знаєш, що найприкріше? Навіть коли в нас із чоловіком з’явилася дитинка — її рідний, кревний онук, — це не розтопило льоду. Для неї я досі розлучниця, а мій хлопчик — «від усіляких там».
— Це ж треба мати таку вперту вдачу, — обурюється Інна в розмові з кумою.
— Взяти й перекреслити стосунки з рідним сином, відцуратися від єдиного кревного онука і вибрати, по суті, чужу людину. Хто тут погана? Я? Мовляв, улізла в чужу сім’ю? Та, по-перше, нікуди я не лізла!
Там усе розвалилося ще до мене, розсохлося, як старі ночви. А по-друге… Хіба колишня дружина мого Ігоря, ота Ганна, така вже свята мучениця? Ага, зараз! Тільки тест ДНК показав, що в тій «святості» подвійне дно.
— Ой, Інно, та саме за цей тест свекруха на тебе й точить зуба, — хитає головою кума. — Вона ж до тієї дівчинки всією душею прикипіла, вважала рідною кровиночкою, а ти взяла й усе зруйнувала…
— Я зруйнувала?! — аж підскакує Інна.
— А не Ганна, коли скочила в гречку і дитинка з’явилася невідомо від кого? Я ж тільки вголос здивувалася. Пам’ятаю ще зі школи біологію: ну як у батьків із третьою групою крові могла зʼявитися на світ дитина з другою? Це ж наука, а не мої вигадки!
Інні тридцять п’ять.
П’ять років тому вона вийшла заміж за Ігоря, а чотири роки тому в подружжя з’явився спільний синочок. І саме тоді Ігор пішов до суду, щоб анулювати своє батьківство щодо дитини від першого шлюбу.
Історія там давня.
Оженився Ігор уперше одинадцять років тому, ще зовсім зеленим хлопцем. Ганна тоді заявила, що чекає на дитину.
Згодом виявилося, що тривога була хибною, але заяву із РАЦСу забирати не стали — так і розписалися.
А через рік після весілля в них таки з’явилася дитинка.
Спочатку, як згадував Ігор, усе було ніби непогано. Жили в квартирі Ганниних родичів, збирали гривні на власне гніздечко, ростили доньку.
А потім почалися звичні сварки. Ганна пиляла чоловіка: мовляв, мало допомагає по господарству, не так дивиться на тещу, мало приділяє уваги малій. Одне слово, класика жанру нещасливих сімей.
— Закінчилося тим, що коли ми з Ігорем познайомилися, він уже місяць жив у своєї мами, — згадує Інна.
— Дружина його просто виставила з речами: мовляв, ти тут ніхто і звати тебе ніяк. Він тоді був просто гаманцем для аліментів. Свекруху до онуки ще сяк-так пускали, а його до дитини — зась.
Коли минуло пів року з дня знайомства Інни та Ігоря, колишня раптом схаменулася.
Запропонувала зійтися — дитина ж, мовляв, без батька росте. Але Ігор відрубав: «Ні». Тоді Ганна офіційно подала на розлучення.
Після розірвання шлюбу Ігор наважився познайомити Інну зі своєю мамою.
А та ледь не з порога видала все, що думає про таких «вертихвісток», які стрибають у ліжко до одружених чоловіків.
— Якби ти не влізла, вони б зійшлися, і моя онучка росла б у нормальній сім’ї! — кинула їй в обличчя Надія Василівна.
Звісно, ніякого тепла між ними не виникло. Свекруха при кожній нагоді демонструвала своє презирство, і зрештою навіть з Ігорем стосунки в неї зіпсувалися.
Коли Інна чекала на дитину, Ігор, як годиться, повідомив матір. А та гордо закопилила губу: мовляв, у мене є лише одна онука, а інших, від усіляких там, мені не треба.
Не треба — то й не треба.
Коли ж у молодої родини з’явився синочок, і йому було лише кілька тижнів, якось за вечерею зайшла мова про групи крові. І тут Інна вголос здивувалася.
— Ну не може такого бути! — Інна тоді аж розпалилася. — У доньки Ганни друга група? Ігорю, ти або сам щось плутаєш, або забув. Дивись!
Вона відкрила інтернет і за дві секунди знайшла медичну табличку. Ігор почухав потилицю, припустив, що десь помилився.
Тоді цю тему зам’яли — в Інни, яка щойно повернулася з лікарні після того дня, що змінив усе, було повно інших клопотів. Але через якийсь час Ігор повернувся додому чорніший за хмару.
— Колишня зрідка давала йому дитину на вихідні. Тож піти й зробити аналіз ДНК не склало жодних труднощів, тим паче в гривнях це зараз не такі вже й космічні суми, — веде далі жінка. — Одне слово, ніхто нічого не переплутав. Наша «свята» Ганнуся виявилася зовсім не святою.
Був гучний скандал. Суд. Сльози колишньої. Істерика свекрухи: «Це все твоя нова підлаштувала! Я не вірю!».
Аліменти Ігор більше не платить.
Із дівчинкою спілкування він згорнув поступово: спочатку пересилював себе, а потім зустрічі зійшли нанівець.
Інна вважає, що чоловіка, звісно, можна за це осуджувати, але точно не більше, ніж Ганну, яка завела коханця в перші ж місяці шлюбу.
А от свекруха від чужої дівчинки не відмовилася. Ходить, носить іграшки, гостинці. А рідного онука впритул не бачить. Ще й регулярно вимотує нерви Ігорю:
— Вона ж усього-на-всього дитина, ні в чому не винна! Як ти взагалі можеш? Донею називав, любив — і все, в одну мить почуття вивітрилися? Вона ж питає, коли тато прийде… А я знаю, звідки вітер дме!
Це твоя Інна розчистила шлях від конкурентів для свого сина. Ти б, Ігорю, перевірив — може, і цей не твій! Виховала ж я на свою голову безсовісного сина, здатного кинути дитину!
— Не свою дитину! — обурюється Інна. — Це я розчистила дорогу? Та називайте як хочете! Але чому мій синочок має ділитися ресурсами з плодом чужих походеньок? Дівчинка сумує?
Ганна вже давно зустрічається з іншим чоловіком, тож це взагалі не наші проблеми. І крапка.
— Я просто дивуюся, — розводить руками кума. — Свекруха так побивається за чужою дитиною, а рідного онука знати не хоче. Дивна позиція. А головне, про майбутнє не думає. Хто ж за нею на старості доглядатиме?
— Ой, — відмахується Інна. — Хтось та й догляне. У неї ж квартира є — от нехай тій улюбленій дівчинці й заповідає. Мені чужого не треба. Головне, щоб мого в мого сина не відбирали.
Зараз Інна з чоловіком виплачують кредит за свою двокімнатну квартиру.
У глибині душі жінка навіть радіє, що все так обернулося. Тепер та дівчинка не претендуватиме на спадщину, а свекруха — хай робить, як знає.
Хай любить дитину колишньої, аби лиш у їхню нову сім’ю не лізла.
Ось таку непросту історію, сповнену родинних таємниць та задавнених образ, надіслала нам наша читачка, а редакція дещо адаптувала її для публікації. Життя часто плете такі химерні візерунки, де кровні зв’язки не гарантують любові, а зрада одних ламає долі інших.
А як здається вам: чи зможе колись свекруха пробачити синові та прийняти свого справжнього, рідного онука?
