Мені 28 років і нещодавно я розлучилася з чоловіком після 13 років спільного життя. Наші відносини починалися легко та швидко розвивалися.
Відразу від першої зустрічі я відчувала, що можу йому довіряти. Це були перші та єдині стосунки у моєму житті.
Він був моїм захисником. Він був старший за мене на 3 роки і вже працював.
Коли батьки зрозуміли, що в нас серйозні стосунки, почали говорити: «Ти ще молода, тобі вчитися треба» і наполягали на нашій розлуці. Я продовжувала зустрічатися з ним потай.
Потім закінчила коледж і батьки погодилися з моїм вибором. Ми жили у моїх батьків.
Вони були спокійні, що я під їхнім наглядом. Але я хотіла жити з ним окремо від усіх.
Влаштувалась на роботу. Він казав, що сам всього доб’ється, просив потерпіти і пожити з батьками. Минали роки.
Я змінювала роботи дуже часто. Загалом, жила, як дитина, тільки опікали мене вже батьки та чоловік.
Нічого не змінювалось 7 років. Почала говорити про весілля.
Думала, що після штампу в паспорті ми таки з’їдемо. Відсвяткували весілля.
Я знайшла постійну роботу. Взяла кредит на автомобіль.
І після цього наше життя пішло під схил. Чоловік звільнився з роботи, бо там мало платили.
Кредит залишився на мені. Може, це і вплинуло – я стала серйозніше ставитись до життя. Потім ще кредит та ще.
А він продовжував сидіти вдома у пошуках роботи. Я плакала, просила допомогти з оплатою, але все було марно.
Так минуло 4 роки. За все я платила, ми жили у моїх батьків, а він продовжував обіцяти, що скоро все налагодиться.
Стосунки зійшли до постійних скандалів. Були моменти, що сильно мене ображав.
Я терпіла. Підтримувала його, адже колись він дбав про мене.
Але з кожним днем розуміла, що почуття згасають. Через два роки мені все це набридло, і я почала вимагати розлучення.
Після моїх скандалів він погодився. Днями я отримала це свідчення.
Сказала, що не хочу його більше бачити, що кредити сама так і платитиму. Відпустила, залишивши усі проблеми на собі.
Він продовжує дзвонити, казати, що йому погано без мене, що кохає. Я відповідаю, що сльози скінчилися.
Він погрожує, що не дасть мені бути з кимось. А я й не хочу. Втомилася.
Але з іншого боку мені його шкода. І боюсь цього почуття.
Не хочу його більше впускати у своє життя. Мені треба зараз думати, як вилазити із фінансових проблем.
У мене з’явилося багато чоловіків у спілкуванні. Я зустрічаюся з ними, розмовляю.
Але з кожним днем я розумію, що мені ніхто не потрібний. Мені досить простого спілкування.
І ось я переймаюся, що ніколи більше не зможу підпустити до себе нікого. Моя помилка в тому, що всіх, включаючи колишнього чоловіка, я сприймаю як друзів, а не як кохану людину. Я забула, що таке кохати і не хочу, щоб мене кохали.
