— Ой, ну ми ще зі школи дружили, — розповідає Надія. — З сьомого класу, разом — майже 20 років, як то кажуть, водою не розлити. Виходить, дружба набагато довша, ніж наші шлюби.
Надія й Аліса вчилися разом.
Аліса прийшла до класу новенькою, виявилося, що її родина купила квартиру в сусідньому під’їзді де жила Надія. Тож шкільна дружба успішно продовжилася і вдома.
Дівчатам завжди подобалися різні хлопці, вони взагалі були повними протилежностями зовні й за характером, жодного разу навіть не посварилися, хоча й обрали для здобуття вищої освіти різні інститути.
Одна одну завжди підтримували, не втрачали з поля зору, довіряли маленькі та великі таємниці й секрети.
В інститутські роки, наприклад, у Аліси трапився невдалий роман.
У всіх сенсах невдалий: дізналася – що чекає дитини, хлопець відповідальності злякався, довелося вирішувати питання з перериванням, і це все виявилося зовсім невчасно.
Надія підтримувала подругу, витягувала її з чорної депресії.
У неї самої якраз в особистому житті все було непогано: зустрічалася з хлопцем, стосунки були серйозними, вже й про весілля заговорювали, і з батьками одне одного познайомити встигли.
Надії спала на думку ідея познайомити подругу з двоюрідним братом майбутнього чоловіка.
Звісно, про таємницю минулого Аліси Надя не сказала жодній живій душі.
Стосунки в подруги з кузеном нареченого Наді несподівано зав’язалися, через пів року після одруження однієї дівчини пішла до РАЦСу й інша. Були подруги, стали родички.
Цій обставині обидві родини тільки раділи.
Кузен чоловіка Наді молодший за чоловіка Аліси був усього на два роки.
Надія з чоловіком довго винаймали квартиру, перш ніж купити свою, Аліса з чоловіком заїхали до спадкової двокімнатної квартири чоловіка.
— Звісно, винаймали ми квартиру, щоб до них ближче, — згадує Надія. — Хоча були варіанти й трохи дешевші, й зручніші. Але… як же, разом же, на все життя. Ми й купили потім спільне з чоловіком житло недалеко зовсім.
Але життя сімей з якогось моменту почало сильно відрізнятися не тільки матеріальним становищем, коли одні кредит гасять, а другі вже на машину збирають.
Аліса через три роки після весілля стала мамою, через п’ять років в родині зʼявилася друга дитина.
Надії з материнством не пощастило: перевірялася, лікувалася, лікарі знаходили то одне, то інше, потім оголосили, що треба вести чоловіка. Привела.
Виявилося, що зустрілися двоє людей, у яких проблеми. В обох.
Тільки Надія була готова їх вирішувати, а чоловік якось мляво ставився до рекомендацій лікарів. Та й взагалі, з плином часу стало зрозуміло, що шлюб дає тріщину.
— Наші погляди з чоловіком усе більше розходилися, спільні інтереси згасали, а непорозуміння росло, як снігова куля, — знизує плечима Надія.
– Ми дуже намагалися зберегти видимість благополуччя, але в глибині душі кожен розумів, що розлучення — це лише питання часу. Звісно, факт відсутності дітей теж зіграв свою роль.
Подружжя ще проводило час із родичами, брало участь у сімейних заходах.
Надя — хрещена мати обох дітей Аліси.
Але всередині власної сім’ї кожен уже йшов своїм шляхом і жив своїм життям.
Надія підозрює, що в чоловіка вже давно були стосунки на стороні, просто він їх не афішував, а вона не особливо допитувалася про його пізні повернення додому.
Майже перед самим розлученням уже вона знайшла листування чоловіка з іншою.
З Алісою, до речі, Надія довго не ділилася власними переживаннями: в подруги діти, до того ж сильно хворіла, а потім пішла з життя її мама.
Надя була поруч, підтримувала, співчувала, допомагала.
Коли дійшло до того, щоб розповісти Алісі про негаразди в сім’ї, подруга теж виявила співчуття, була щиро засмучена.
— І коли в мене з’явився Вадим, я Алісі сказала, — розповідає Надія. — Вона підтримала, сказала, що якщо чоловік собі таке дозволяє, то й мені можна, раз попереду тільки розлучення, треба думати про те, що буде далі.
Ні, Аліса не розповіла своєму чоловікові про таємницю подруги. Надія сама почала розмову про те, що єдиний варіант у них залишився, і це, на жаль, розлучення.
Чоловік почав гаряче переконувати, щоб Надя одумалася, мовляв, непогано ж живуть. Тоді Надія й зізналася, що в неї є інший чоловік.
І тут сталося несподіване: чоловік, у якого самого рильце було в пушку, раптом відчув себе глибоко ображеним!
Кричав, тупотів ногами, намагався довести, що походи чоловіка наліво — це інше, а від Наді він такої гидоти не очікував.
— Ага, — усміхається жінка. — Він чистенький. Це я брудна. Ми перестали фізично бути чоловіком і дружиною за 8 місяців до тієї розмови.
І він думав, що мені нічого не треба? Йому на стороні вистачало любові й ласки, а я лялька дерев’яна чи що?
Розлучення відбулося, квартиру (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) продали, гроші поділили, іпотеку подружжя на той час уже виплатило. Надя на час вирішення питання з квартирою повернулася до мами.
Звідти до подруги їздити було проблематично, але все ж одного чудового вихідного дня вона Алісі зателефонувала, запропонувала зустрітися в кав’ярні в їхньому колишньому спільному районі.
— Я поділитися хотіла, що знайшла чудовий варіант з іпотекою для себе буквально через будинок від неї, від квартири її чоловіка, точніше, — продовжує Надія.
– Мовляв, за хрещениками скучила, беру двокімнатну, скоро знову буду поруч.
А почула несподіване.
— Знаєш, я зустрітися, звісно, погодилася, — Аліса уникала дивитися в очі в перші хвилини розмови.
– Але я прийшла сказати, що дружити ми з тобою не можемо. Ти ж повинна зрозуміти, що мій чоловік став на бік свого брата. А в мене сім’я, діти. Я не винна, Надю, що в тебе все так, що ти свою сім’ю проґавила.
Мені моя сім’я дорога.
— Я сиділа, як громом уражена, не в змозі вимовити (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) жодного слова, — зізнається Надія з сумною посмішкою.
– Двадцять років дружби, всі спогади, все пережите разом — в одну мить перекреслено. Я намагалася зрозуміти її логіку, шукала виправдання, але не знаходила. До чого тут її чоловік?
Наша дружба почалася раніше, ніж її заміжжя.
Чи вважається, що подруга, яка в розлученні, зможе збити з пантелику матір сімейства й щасливу дружину?
Зараз у житті Надії все добре, квартиру вона купила, правда, зовсім в іншому районі.
Є чоловік, є приятельки.
З Алісою жінка іноді, але дуже рідко, бачиться в рідному дворі, де живуть батько подруги й мама Надії.
Аліса старанно вдає, що колишню подругу вона просто не помічає, не бачить, не впізнає.
— Ані злості, ані образи я вже не відчуваю, — каже Надія. — Сподіваюся, в неї все добре.
Мій колишній? Не знаю, запитати ж немає в кого.
Що думаєте? Аліса правильно вчинила?
Якщо чоловік негативно ставиться до подруги, не потрібна така подруга? Сім’я й діти набагато дорожчі?
Чи можна було підтримувати стосунки з Надею, а чоловікові зовсім не обов’язково було б про це знати?
Чи взагалі чоловік не має права диктувати, з ким і як дружити дружині?
Фото: авторський контент сторінки “Рідне Слово”.
