— Чоловік їй відмовив, не я. І, скажу відверто, я навіть рада, що він позбавив мене цієї неприємної розмови. А так — з мене який попит, — ділиться Оксана з подругою ситуацією з сестрою.
— А якби чоловік просто знизав плечима, ти б погодилася?
— Навряд чи. Сама подумай, у нас двокімнатна квартира, доньці 12, племіннику — 13. Їм в одній кімнаті жити? У дівчинки вже критичні дні, це ж незручно. Та й вихований син сестри… емм… своєрідно. Навіть якщо на кухні його вкладати — все одно не діло. Ми цілий день на роботі, діти вдома самі. Не хочу проблем. І взагалі, не хочу я мороки з чужою дитиною. Так, чужою. У мене своя сім’я, і край, — твердо відповідає Оксана.
— Сестра, мабуть, ображена?
— Аякже! Кричить, що я заміжня за “цапом” і “чудаком на літеру м”, що я могла б настояти, починає маніпулювати, мовляв, я в своїй родині не маю ні на що права. Говорить: от побачила б зараз мама, як їй рідна сестра допомогти відмовляється. Так, виходить, відмовляюся. Просто допомога не має викручувати руки тому, хто допомагає.
Оксана — старша з сестер, їй 39, Марії — 34. Мами вже давно немає на світі, десь є батько, але з ним років 30 ніяких контактів.
Аліменти теж давно перестали приходити — дівчата ж виросли. Після того якне стало мами сестри продали квартиру і поділили гроші навпіл.
Оксана тоді вже була заміжня, разом із чоловіком вклалася в покупку двокімнатної, є ще його квартира, яку здають в оренду для доньки на майбутнє. Іпотеку за двокімнатну погасили швидко, розширюватися далі не планують, оскільки Оксана більше не може мати дітей через певні проблеми, що сталися після появи на світ Насті.
З цього приводу вони давно не переймаються, чоловік сина не просить.
Подружжя працює, цілком задоволене своїм матеріальним становищем: мають і машину, і дачу, яку віддали свекри. Живуть вони в селищі, де зарплати не столичні, але якщо жити з розумом, то цілком вистачає.
Роботою люди тримаються, благо в їхньому місті є де працювати: фабрики, завод, чого там тільки немає.
Молодша сестра, Марія, коли отримала гроші від продажу маминої спадщини, теж взяла іпотеку, щоправда, на однокімнатну.
А потім вийшла заміж і борги вже виплатила у шлюбі. У цьому ж шлюбі є син, а через 6 років Марія розлучилася.
— Розходилися жахливо просто, — згадує Оксана. — З лайкою, взаємними капостями, із судами. Сестрі довелося виплачувати за судом колишньому частку за квартиру. Невеликі були виплати, але все ж таки. Якби ще Марійка вміла з грішми поводитися…
Оксана з сестрою колись були близькі — при мамі й потім, коли спільне горе з’єднало. Але потім життя якось розвело. Може, на сестру вплинуло і невдале заміжжя, і те, що без матері вона залишилася рано, а Оксані було не до неї — влаштовувала своє особисте життя.
Факт у тому, що сестри перестали розуміти одна одну.
— Колишній чоловік у неї, звичайно… Я мамині слова про нашого батька згадую і думаю: сестра знайшла точнісінько такого, хоча батька і не пам’ятає майже. Та й до Марійки самої в мене багато претензій, — продовжує Оксана. — І сина занедбала, і з грішми її поводження — це щось.
Після розлучення сестра була «в активному пошуку». Племінника частенько підкидала до Оксани з чоловіком.
При цьому хлопець ріс складним: міг узяти чуже, рано почав палити, бешкетував, огризався, ображав Настю. З якогось моменту допомога сестрі з сином перестала бути потрібною — він один залишався.
Оксана зітхнула спокійно. Хоча і намагалася напоумити Марію: синові треба приділяти більше часу. З особистим життям у сестри так, до речі, і не склалося. Матеріально — все складно. Дитина, вже підліток, вчиться погано, весь якийсь…
— Справді, стурбований, — каже Оксана прямо. — Я розумію, що пубертат. Але якби Марія ним займалася, то і гормони можна було б тримати під контролем розуму. А він до дівчат старших за себе чіпляється тільки так.
— Мужик росте! — посміювалася сестра. — Тестостерон же!
Спортом син сестри не займається, тиняється з такими ж друзями або з хлопцями на кілька років старшими. А Маріяя… Марія набрала боргів. Спочатку, щоб колишньому віддати за його частку в квартирі.
Потім, щоб віддати цей борг. Потім, щоб з’їздити у відпустку, потім, щоб розплатитися з попередніми боргами. Є і кілька кредитних карток, за якими нараховуються шалені відсотки.
— І на роботі вона довго не тримається, їй слово поперек — вона заяву на стіл, — зітхає Оксана. — Аліменти вона отримує, але цього ж замало.
Ще влітку сестра Оксани придумала “геніальний” вихід із боргової кабали: поїхати до столиці на заробітки. Знайшла якесь місце, Оксана навіть не стала вдаватися в подробиці, яке. Факт у тому, що там надають гуртожиток.
— Спочатку буду без вихідних гарувати, — розповідала Марія. — Треба ж із боргової ями якось вилізти. А потім буду їздити. Дівчата знайомі задоволені. А чого мені тут ловити? А там, хто знає, може, життя влаштую, сина заберу.
— А поки він з батьком буде чи з бабусею? — поцікавилася Оксана.
— Ось про це я і прийшла поговорити, — невпевнено якось посміхнулася сестра. — Оксано, ну яке з батьком? Ти запитай, коли мій колишній востаннє дитиною цікавився? А бабця й поготів ніколи онуком не цікавилася. Виручай, доглянь за племінником, га? Вони в одній школі вчаться, якось поладнають. Мій — згоден.
Оксана впала в ступор. Її син згоден? Здуріти! А їх трьох: Оксану, чоловіка, Настю — забули запитати. І гаразд, якби йшлося про хлопчика років 6-ти чи 7-ми. І то — все складно і з садочком, і зі школою.
І «зайва» дитина у двокімнатній квартирі — це в плани ніяк не входило. Але тут йшлося про хлопця 13-ти років, та ще й про якого хлопця!
— У чоловіка запитаю, вибач, але одна я вирішувати такі питання не можу, — дала собі відстрочку Оксана.
— Вона при своєму розумі? — обурився чоловік. — Про таке просити? Підселити її сина до Насті? Залишати їх одних на цілий день в одній квартирі? Я своїй доньці не ворог, інших у нас із тобою немає і не буде.
Я вже не кажу про те, яка це відповідальність. Він щось натворить, а нам відповідати? І мови бути не може. Я на таке «щастя» ніколи не підпишуся. Сам їй сказати? Та будь ласка!
Коли Марія зателефонувала сестрі, то Оксана мовчки передала слухавку чоловікові. Той соромитися не став, виклав родичці все, що думає про методи її виховання сина і неприйнятність її прохання.
— Вона намагалася продавити мене на те, щоб я здалеку наглядала, мовляв, хлопчик буде один жити у своїй квартирі, а я буду страхувати, — посміхається Оксана. — Не хочу і не буду, а чоловік їй сказав, що в опіку «стукне», якщо вона поїде, а сина залишить. Загалом, тепер ми обоє — падлюки, через яких вона на межі голоду.
— Слухай, а я б теж не взялася. І потім, чому ти маєш чужі помилки розсьорбувати? У хлопчака є батько, бабця. Не хочуть? А ти до чого? І так, чоловік має рацію, краще з сестрою бути ворогами, ніж кусати лікті потім, а натворити він може всяке. Був би у вас син — і то сто разів подумаєш, а чи потрібен такий братик, а тут — донька.
***
Кажуть, що кожен коваль свого щастя, але інколи доводиться розбиратися з чужими “шедеврами”. Іноді найкраща допомога — це не дозволити собі стати заручником чужих безвідповідальних рішень.
А що ви думаєте, любі читачі: чи завжди кровні зв’язки зобов’язують брати на себе чужу ношу?
