«Я розумію, що мама просто зараз на повну котушку користується цією квартирою, як важелем. Тисне на те, на що може тиснути», — сумно розповідає подрузі Ангеліна.
— Та вже, швидше за все, річ навіть не в тому, що твій брат — її улюбленець, а в тому, що їй не подобається зять, — вважає подруга. — Невдоволена вона твоїм вибором, і крапка. Ну і так, з цією її маніакальною пристрастю до чистоти… Хоча, швидше, це всього лише привід.
Ангеліна і Денис одружені без малого два роки.
Денис — іногородній, свого житла в столиці в нього немає. У Ліни, загалом, теж немає. Але в неї мама — власниця трьох квартир. Одну купила сама, а дві інші їй залишили батьки й бабуся мами.
Мама Ангеліни, Зоя Михайлівна, — людина пряма, жорстка. Про таких кажуть — сама себе зробила. Жила мама з батьком у двокімнатній, що належала її свекрусі. Там зʼявилася на світ Ліна та її молодший брат.
Коли Ліні було 9 років, а братові Віктору всього півтора року, батька не стало.
Успадковувати матері було нічого, а свекруха виставила її з квартири, здавши її орендарям, мовляв, на старості років залишилася без допомоги сина, а донька в неї ще тільки школярка.
Мама пішла до своєї бабусі, виховувала їх з братом, прабабуся допомагала, а мама зробила непогану кар’єру, через 7 років прабабусі Ліни не стало, а мама з ними переїхала у власну трикімнатну, здавши квартиру старенької.
Тепер уже й маминої мами немає, її житло теж зайняте орендарями, а в квартирі прабабусі зараз живе Ангеліна.
Зоя Михайлівна зовсім не бідує, висока зарплата, плюс гроші, які приносить нерухомість.
Загалом, вони з братом не знали нестачі ні в чому: поїздки до моря, одяг — все було. Але було ще й те, що можна назвати маминим «пунктиком». Зоя Михайлівна буквально помішана на чистоті. До стерильності.
— Кухню треба мити після кожного прийому їжі, про готування я просто мовчу, — згадує Ангеліна. — Самій ніколи, ганяла мене. Я з жахом згадую вихідні та вечори. Головне, до брата — жодних претензій, він же чоловік. А я з ганчірками не розлучалася.
Зараз, коли Ангеліна пішла від мами, та найняла клінінг, але постійно свариться з прибиральницями які приходять, скаржиться на них.
Словом, типові дивацтва. Доньці, коли Ліна заміж зібралася за Дениса, мама виділила одну з квартир, хоча й попередила: зять їй не подобається, краще б Ліна перші кілька років про дітей навіть не думала, а в квартирі має бути ідеальна чистота.
Ліна, змучена прибиранням у дитинстві та юності, ставиться до підтримання чистоти у квартирі без фанатизму: пилососить раз на тиждень, миє посуд одразу після їжі, раз на тиждень чистить сантехніку. А навіщо частіше?
Коли у них із Денисом не було дітей, вони тільки ввечері додому приїжджали, нікому було безлад наводити. До маминого маніакального блиску їй як до зірок, та й немає прагнення цього досягати.
Зоя Михайлівна час від часу приходила до доньки й зятя й влаштовувала рознос: каструлі не блищать, штори не випрасувані, в кутку пил.
Ліна втомлено відмахувалася, мама нагадувала, що умовою проживання було підтримання в квартирі чистоти.
— Я просто не уявляю, як терплять квартиранти, — зізнається Ангеліна. — Правда, мама до них не приходила, а в тій квартирі, де ми живемо… жили, зробила ремонт, коли я заміж зібралася.
Але якось до мого цікавого стану все було терпимо ще. А потім вона на зятя переключилася. Головою похитала, почувши про те, що я чекаю дитину, але нічого особливо неприємного не сказала. Мені. А Дениса почала просто зводити з розуму.
— У якому сенсі? — дивується подруга.
— А в такому, що раз в положенні, то він повинен чистоту наводити. І потім, коли донька зʼявиться на світ, теж. Придиралася, іншого слова я не підберу.
Головне, мій брат не має поняття, де в мами стоїть засіб для миття посуду, а зять зобов’язаний зі шваброю не розлучатися. Від мене відстала зовсім, зате до Дениса чіплялася. Що це? Я вважаю, що це просто неприязнь і бажання мене з чоловіком розлучити.
— А навіщо? — знизує подруга плечима. — Сенс у чому? Донька у вас уже є, одна залишишся, яка мамі в цьому користь?
Ліна знизує плечима, зрозуміти мотиви вчинків мами вона не може.
— Дружині важко, дружина з Мирославою зайнята, а ти сидиш і відпочиваєш? У тебе дитина, вона може в таких умовах рости? Кахель у ванній бачив? А відмити? — шипіла Зоя Михайлівна на зятя, хоча приходила, за офіційною версією, до онучки.
Денис спочатку віджартовувався, але нерви здавали. Місяць тому він вибухнув.
Зоя Михайлівна заявилася з черговою перевіркою і сунула йому пляшку з мийним засобом.
— Протри плиту, — веліла вона. — Тут жир мало не капає. Яка від тебе користь? Дитину зробив, живеш у чужій квартирі й нічого не робиш?
Денис жбурнув пляшку на стіл.
— Зоє Михайлівно, дістали! — гаркнув він. — Досить лізти і понукати!
— У моїй квартирі мені вказувати? — відкарбувала мама, немов того й чекала. — Без мене ви б по підвалах тинялися!
Денис мовчки пішов у спальню. За годину він стояв з сумкою, сказавши дружині, що більше він у цій квартирі не залишиться, зніме однокімнатну, нехай дружина й донька переїжджають до нього.
Через кілька днів, поки він поживе в друга, шукатиме зручний варіант.
— А я так і знала, — урочисто вислухала Ліну мама, що прийшла наступного дня. — Зібрав речі, залишив тебе з малятком і був такий! Так, покличе тебе, я не сумніваюся. Питання, коли і куди?
У брудне тараканяче лігво у чорта на рогах? Гаразд, Бог з ним, донька є, і добре, виховаємо. До речі, замість того щоб ревіти, пішла б мікрохвильовку відмила, поки я з Мирославою.
Чоловік справді зняв невелику студію на околиці міста, дзвонить ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, щодня, кличе дружину з донькою. Ліна вже було зібралася, але… Зоя Михайлівна, дізнавшись, що донька думає піти, скипіла.
— За ним підеш — залишишся з носом, — відрізала вона. — Квартиру відпишу Віктору, він хоч мені не хамить.
Ліна знає: мати не жартує. Квартира — її козир, і Віктор отримає все, якщо Ліна вибере чоловіка. І що робити?
У чоловіка скромна зарплата, знімати вони щось, звичайно, зможуть, але купити своє в найближчі роки — навряд чи. Роками жити в оренді, потім, у кращому разі, в однокімнатній іпотечній? А братові «за так» все?
Ліна сподівається переконати маму, якось налагодити її стосунки з Денисом, а вже якщо їй і йти до чоловіка і прощатися з мріями про квартиру, то не зараз, а хоча б, коли Мирослава піде в садок.
— І що? Будеш до нього на побачення бігати? Чи він до тебе сюди буде пробиратися під покровом ночі таємно? — усміхається подруга. — Ліно, ти так втратиш чоловіка. Треба вирішувати, що тобі важливіше: сім’я чи квартира.
Думка, що Віктор забере все, бо мати злиться на Дениса, Ангеліну бісить. Мати зараз допомагає: привозить памперси, щось відтирає, заговорювала про оплату помічниці по дому для Ліни.
Денис пише: «Ліно, приїжджай. Не палац, але жити можна. Ми сім’я». Ліна читає і відкладає телефон.
А що, якщо вона вибере чоловіка зараз, а потім вони розійдуться? І куди вона тоді піде? Мати не простить, у неї слова з ділом ніколи не розходилися.
— Я іноді на чоловіка злюся, — зізнається молода жінка. — Ну не міг він тоді промовчати чи що? Якщо не в змозі поки утримувати сім’ю на тому рівні, що й теща, то погоджуйся, головою кивай, не йди на конфронтацію, шукай підходи. А тепер я сиджу і не знаю, що робити.
Ох, дівчата, що ж робити в такій ситуації? Я вже й сама за Ангеліну переживаю, мов за рідну. Як би ви вчинили на її місці? Може, хтось уже проходив через таке? Поділіться думками, будь ласка!
