Ось ви запитаєте: з чого розпочнеться історія? А я почну так: Якось одна дівчина на ім’я Лілія. Вона була мандрівницею, любила ходити та відвідувати походи, різні міста. І якось вона зустріла одного хлопця, який сидів біля річки і милувався нічними зірками, природою.
Лілія вирішила з ним познайомитись. Його звали Василь. Лілії здалося це ім’я дуже красивим та привабливим. Вони дуже добре потоваришували. Дівчинці було 9 років, а хлопчику 10 років. Як виявилося, вони навіть навчаються в одній школі.
Василь та Лілія обмінялися телефонами. Після того, як вони обмінялися телефонами, він запропонував Лілії після уроків погуляти. Ось і скінчилися уроки і Василь чекав на Лілію.
Через 5 років Василю було 15 років, а Лілії 14 років. Вони дуже багато проводили часу разом. І коли Василь та Лілія гуляли, дівчинка зрозуміла їй з ним приємно перебувати і що він хлопець про якого вона мріяла.
А мріяла вона про такого хлопця, який проводитиме з нею багато часу і багато з нею мандруватиме. І в той час Василь відчував те саме, що й відчуває Лілія. І за кілька днів Василь вирішив зізнатися їй.
Коли він їй зізнатися, вона так була рада, що заплакала від щастя і сказала, що це взаємно. І в результаті хлопчик запропонував їй зустрічатися, і вона погодилася. Після цієї події Василь та Лілія вирішили на канікулах (літом) поїхати у похід чи на море. Але все ж таки вирішували в похід, адже в поході багато чого цікавого можна побачити і дивитись якась гарна погода.
Коли Лілія та Василь закінчили школу, вони вирішили, що будуть разом навчатися в Києві. Оскільки Василь був на рік старший, він раніше поїхав до Києва, через рік приїхала і Лілія, вони винайняли квартиру та почали разом жити.
Через два роки вони побралися, а ще через три роки вони запланували першу дитину. Історія коханя, яка почалась зі самого дитинства.
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…