Люба сиділа на лавці в парку, відчуваючи легкий вітерець, що грався з її волоссям. Їй було тридцять два, і життя нарешті стало трохи спокійнішим. Вона згадувала минулі роки, коли все було зовсім інакше.
Її мати, Люда, була справжньою героїнею. Вона виростила Любу і її брата Васю з великою любов’ю та турботою, навіть коли життя не балувало їх.
Люда працювала на трьох роботах, щоб забезпечити все необхідне, особливо коли Вася захворів і потребував дорогого лікування. Люба пам’ятала, як мати з’являлася додому пізно вночі, здавалося, безмежно виснажена, але завжди знаходила час для них.
Коли Васі не стало, Люда зламалася. Її світ втратив фарби, але вона зуміла знайти сили, щоб відродитися, допомагаючи іншим. Вона стала волонтеркою, працюючи з дітьми в дитячих будинках, і це повернуло їй віру в життя.
Люба виросла швидко. Вона вступила до університету в іншому місті, де їй надали гуртожиток. Їй пощастило залишитися в кімнаті самій, і вона використовувала цей час, щоб зосередитися на навчанні та підробляти у вечірні та нічні зміни. Вона не хотіла більше брати гроші у матері, знаючи, скільки та пережила заради них.
Люда була рада за свою дочку. Вона змінила роботу, освоїла нову спеціальність і навіть відкрила накопичувальний рахунок у банку.
Люба була щаслива бачити, як мати нарешті може трохи видихнути, адже та була ще такою молодою – лише тридцять сім років.
Якось, Люда зателефонувала Любі, просячи приїхати додому. Вона сказала, що скучила і хоче побачитися. Люба не могла просто зірватися з місця, але через півтора тижня, коли вихідні збіглися з вільними днями на роботі, вона поїхала до мами.
Люда зустріла її зі сльозами на очах, хоча вони не бачилися лише два місяці. Вони сиділи на кухні, пили чай, і Люба розповідала про свої справи. Мати виглядала стривоженою і нарешті зважилася розповісти про свою сестру Таню.
Таня, як виявилося, занурилася в глибокі проблеми. Вона занедбала своїх дітей, часто залишала їх без нагляду, не давала відвідувати школу і жорстоко карала їх. Соціальні працівники погрожували забрати дітей, і Люда вирішила діяти.
Люда намагалася допомогти сестрі, але безуспішно. Таня не бажала лікуватися і лише погіршувала ситуацію. Тому Люда вирішила боротися за опіку над дітьми. В
она звернулася до суду і, після довгої боротьби, отримала опіку над племінниками, Сергієм та Дімою.
Люба була здивована і вражена. Вона не знала про всі ці події, поки все не завершилося і хлопчики не переїхали до них. Хлопці були щасливі, що опинилися в безпеці, і швидко почали називати Люду мамою. Люба також прийняла їх, як рідних братів, і почала приїжджати додому частіше.
Хлопці росли в любові та турботі. Сергій захопився медициною і вступив до медичної академії, а Діма після школи почав розвивати власну справу, і в нього все чудово виходило. Люда була щаслива, бачачи, як її родина зростає та процвітає.
Таня, на жаль, довела себе до нестями і більше не впізнавала ні своїх синів, ні рідну сестру. Але завдяки Люді, Сергій та Діма уникнули долі своєї матері, і Люба знала, що це заслуга її матері.
Люба пишалася своєю мамою, її неймовірною силою та відданістю. Вона знала, що Люда зробила правильний вибір, і завдяки цьому вся їхня родина знайшла своє щастя.
