— Вона мені заявила, що я на комуналці добряче зекономила, та й узагалі — моє ж усе при мені залишилося! — ображається на старшу сестру Людмила. — А я тепер гірко шкодую, що взагалі колись повелася на цю справу.
Людмилі сорок дев’ять років. Вона розлучена, має двадцятишестирічну доньку Поліну. За два тижні в доньки розпис, а буквально днями в Людмили сталася велика сварка з рідною сестрою Маргаритою.
Батьків у сестер уже немає. Мама відійшла останньою. Одинадцять років тому вони продали мамину нерухомість у райцентрі (там була трикімнатна й однокімнатна квартири, які дісталися мамі в спадок).
Треба було перевезти стареньку ближче до себе. Грошей якраз вистачило на те, щоб придбати мамі затишну однокімнатну неподалік від доньок.
Доглядали за мамою і провідували її по черзі: дві доньки та дві онуки, бо в Маргарити теж є дочка, тільки трохи старша за Поліну. Шість років тому мами не стало. І тепер Люда страшенно шкодує, що тоді одразу не наполягла на продажі квартири та справедливому поділі грошей.
Сестри вступили у спадок одночасно. А потім Рита й запропонувала: мовляв, у тебе донька, у мене донька.
— Моя Олеся ось-ось заміж вийде, наречений є. Давай поки залишимо квартиру, продамо якось пізніше, а може, й зовсім продавати не будемо, — переконувала Маргарита молодшу сестру.
— Зараз моя Олеся поживе там із чоловіком, будуть самі комуналку платити, гроші відкладатимуть на власне житло. Усе ж не по чужих кутках тинятися і не за оренду віддавати. А ми з тобою поки що працюємо, грошей нам вистачає. Років за п’ять Олеся зможе купити свою квартиру, хай би й у кредит. Якраз твоя Полінка підросте.
Вона з майбутнім чоловіком стануть на ноги, теж своє житло придбають. А ми, сестричко, з тобою не молодшаємо. Якраз коли діти влаштуються, нам на пенсію час буде виходити.
От тоді й будемо ту мамину квартиру здавати, гроші ділити й не бідуватимемо. Житло в оренду завжди в ціні буде. А продати… продати завжди встигнемо.
І Людмила погодилася з такими логічними аргументами сестри. Рідна ж людина, стосунки між ними завжди були чесними, душевними.
Невдовзі племінниця Олеся і справді оголосила про весілля, заїхала в бабусину квартиру з чоловіком. Ремонт там косметичний зробили — нічого особливого, просто освіжили шпалери та побілку.
Молодята справно платили за комунальні послуги, жодних проблем із сусідами не мали — жили собі спокійно, працювали. Рік тому в них зʼявився малюк, і Маргарита стала бабусею здорового хлопчика.
А пів року тому племінниця з чоловіком таки купили квартиру в іпотеку, вклавши всі свої заощадження. Тим часом донька Людмили, Поліна, радісно повідомила, що вони з хлопцем теж «дозріли» до шлюбу.
Заяву в РАЦС молодята подали не одразу — вирішили все ж таки влаштувати невеличкий банкет для найближчих. Та й квартиру після двоюрідної сестри хотілося трохи довести до ладу.
Ні, Олеся житло не розгромила, просто подекуди вже просився свіжий ремонт, а це знову ж таки витрати, хай і не космічні.
Нарешті молоді ремонт закінчили, заяву подали й узялися потихеньку перевозити речі. Батьки зятя віддали дещо з меблів — теж перевезли, зібрали, розставили. І от, на фінальному етапі підготовки до весілля, до Людмили без жодного попередження заявляється сестра для «важливої розмови».
— Людо, давай терміново вирішувати: я покупців на мамину квартиру знайшла! Дуже вигідні покупці. Мені зараз гроші потрібні. Олеся з чоловіком машину хочуть поміняти, та ще й декрет цей, та й іпотека висить.
Продамо швиденько, гроші поділимо. Твої молодята візьмуть собі щось своє — однокімнатну чи студію, а може, навіть двокімнатну вдасться витягнути. А мої діти свої дірки залатають.
— Я як стояла, так і сіла, — зізнається Людмила. — Оце так поворот! Сестра вже і вигідних покупців знайшла, і домовилася, і чужі гроші розпланувала!
— Та вже ж, негарно вийшло, — хитає головою подруга. — Це ж не пів години тому її донька з зятем машину захотіли, і не п’ятнадцять хвилин тому той покупець знайшовся!
— От саме так! Вона чудово знала, що Полінка там ремонт робить, що меблі перевозять — я ж їй усе розказувала, ділилася радістю. І мені — ані пари з вуст! Хіба це нормально?
Я вже мовчу про те, що її донька фактично шість років користувалася спільним спадком сама, змогла спокійно гроші накопичити, дитину завести. А мене з такою самою можливістю просто нахабно кинули, — гірко всміхається Людмила.
— Ой, не треба ліпити з себе жертву! — розлютилася Маргарита, коли Люда висловила їй усе це в очі. — Моя донька із зятем теж там ремонт робили! Ти про комуналку всі шість років навіть не згадувала, тож усе чесно!
— А як це — чесно? — не здавалася Людмила. — Я комуналку не платила? Але ж я і за оренду нашого спільного житла свою половину роками не отримувала! Рито, ти мені зараз просто руки викручуєш, ти хоч це розумієш? Чим?
Та хоча б тим, що ти до останнього про свої плани мовчала! А це питання тепер не тільки нас із тобою стосується.
— Мовчала?! А я що, зобов’язана перед усіма звітувати про свої думки? Коротше так: продаємо. Якщо не тим людям, яких я знайшла, то шукай сама покупців, або ж виплачуй мені половину ринкової вартості — і розходимося як у морі кораблі, — сестра на емоціях перейшла на відвертий ультиматум.
Людмила, ясна річ, поговорила з Поліною, зі сватами, з майбутнім зятем. Усе сталося настільки невчасно!
Тепер треба терміново щось вирішувати з тими перевезеними меблями, думати про купівлю своєї однокімнатної.
Двокімнатну вони зараз точно не потягнуть, а з огляду на останні заяви Маргарити, ціну вона заломить ого-го яку — суворо по ринку.
— І взагалі, Поліна твердо сказала, що вона категорично не купуватиме квартиру в тітки. Точніше, не викуповуватиме її половину — суто з принципу. І хай той ремонт пропаде! До розпису доведеться добряче побігати, і ще невідомо, чи встигнуть усе владнати. Але нічого, каже, прорвемося, — хитає головою Людмила.
— Підсумок такий: із сестрою я стосунки зруйнувала вщент. І донька моя — теж. Ех, треба було одразу, ще тоді, з тими спадковими справами по-чесному розбиратися. Не було б зараз цього бруду…
Чи варто й казати, що родину тітки Поліна з чоловіком на своєму святковому банкеті тепер зовсім не чекають. І повідомляти їм місце та час весілля точно не збираються.
Ось так воно в житті й буває: спільне майно часто стає тим каменем спотикання, через який руйнуються найрідніші зв’язки. Квартирне питання зіпсувало не одну родину, особливо коли довіра підміняє чіткі домовленості.
А чи доводилося вам колись опинятися в подібних ситуаціях із розподілом спадку між найріднішими?
