Мені 30 років, виглядаю добре, працюю, щоправда, є кредити, двоє дітей, розлучена. Почала зустрічатися із чоловіком 32 років, він був одружений, двоє дітей.
Знаючи все це, я з ним просто спілкувалась, нам було добре разом. На той момент про його дружину я не думала і не ревнувала, а він ревнував, сердився, коли я не брала слухавку.
Будучи одруженим, контролював мої походи у кіно, кафе тощо. У результаті дружина дізналася про мене, на той момент стосунки ми вже мали. Дізналася та пішла від нього.
Майже рік як його розлучили, офіційно днів п’ять тому я дізналася, що він з нею листується по Ватсапу.
Він присягався, що спілкується з нею лише через свою матір, щодо дітей. Але я не вірю.
До того ж, я їй написала з його пошти, вона відповіла, переписувалася від його імені. І знаєте, мені жодної краплі не соромно. Хоча має бути.
Натомість я дізналася, що вона називає його так само ласкаво, як і раніше. А він мені продовжує брехати.
І я вирішила, що то бумеранг. Він повернувся до неї, а я залишилася біля розбитого корита.
Він категорично все заперечує, каже, що зради не було. Але я не вірю, я закинула його до чорного списку, і остаточно з ним розійшлася.
Отак хоч і тимчасово, але я була щаслива. Боляче, але на цей біль я заслужила.
Двадцять років тому, коли над селом Спасівка стояла густа серпнева спека, а повітря густо пахло…
— Ганнусю... а чого це в тебе чоловік такий похмурий? — ледь чутно спитала я,…
Якось зібралися ми з коліжанками дитинства — давнім дівочим товариством, четверо нас. Усі вже на…
Ганнуся замолоду була такою, що хоч з лиця воду пий. Висока, ставна, коса русява аж…
— Мамо, ну ти що, справді не розумієш? Не можу я в такому вигляді на…
Мені 60 років. І я вперше за багато літ зважилася кудись поїхати не у справах,…