— З цією кухнею я такого клопоту набралася, — зітхає тридцятирічна Анастасія. — Вона ж у мене то на виробництві застрягала, то з доставкою якісь дива відбувалися. Але… знаєте, я навіть вдячна долі, що все склалося саме так.
— Та вже ж, не кухня, а справжній лакмусовий папірець для стосунків, — усміхається її приятелька. — Я взагалі в голові не вкладаю: як можна було так вчинити і навіть не спитати твоєї згоди? Це ж виходить, припхалася до тебе додому абсолютно стороння людина, перебрала всі речі, скрізь свого носа встромила, та ще й претензій мішок вивалила!
Анастасії тридцять. Рік тому дівчина переїхала у спадкову двокімнатну квартиру. Бабусі не стало раніше, але житло Настя здавала, жила з мамою і відкладала кожну копійку на ремонт та нові меблі.
Пів року тому нарешті довела все до ладу й перебралася до себе, хоч… квартира була обставлена ще далеко не повністю.
Спальню та ванну кімнату зробили одразу — це ж найперше, що треба молодій жінці для комфорту.
Звісно, кухня теж була потрібна позаріз, але з нею якось відразу не склалося: то однієї деталі немає, то іншої, замовлення добряче затримали. Довелося і понервувати, і скарги писати, і дзвонити сваритися.
Та Настя вирішила, що жити можна. Поставила стареньку, ще бабусину тумбу під мийку, поруч прилаштувала її ж шафки для посуду та старий обідній стіл (і добре, що не викинула, а ж хотіла!).
Переїзд дівчина трохи прискорила, бо раптом почало налагоджуватися особисте життя. Півтора року тому до них у фірму влаштувався молодий чоловік на ім’я Ігнат. Стосунки зав’язалися не одразу, але пів року тому пара вирішила жити разом.
У неї. Бо у хлопця свого кутка не було. Точніше, мав частку у квартирі разом із матір’ю. Настя з мамою обранця ще не знайомилася.
Зрештою, вона вже не вчорашня школярка, офіційно до РАЦСу вони поки не збиралися, та й взагалі…
— Я вважаю так: коли двоє створюють сім’ю, то їх саме двоє. З батьками другої половинки можна просто підтримувати чемний контакт, і не більше. Ніяких порад я вислуховувати не зобов’язана і втручання в мій особистий простір не потерплю, — Настя в цьому питанні категорична.
Серед її знайомих багато хто живе саме так: без офіційного оформлення стосунків, без цієї давньої традиції одразу називати свекруху «мамою» і звітувати їй, що ти подала її дорогому синочку на сніданок, обід та вечерю.
— Вони зараз зовсім інші, ці тридцятирічні, — зауважує приятелька дівчини. — У чомусь — наївніші за нас, а в чомусь — набагато мудріші.
Настя ж дівчина далеко не наївна. Вона самостійна, впевнена в собі та націлена на кар’єру. Саме тому з Ігнатом у них не одразу все закрутилося: він прийшов звичайним працівником, а вона — вже начальниця відділу.
Побут у їхній з мамою родині раніше тримався, звісно, на мамі. А Настя останніми роками забезпечувала неньці комфорт. Матеріально.
І хоч мама ще працює, дівчині було за радість побалувати її обновками чи поїздками. Переїхавши до себе, Настя цю добру традицію не покинула.
У березні відправила маму на відпочинок за кордон, до моря: мама спеку погано переносить, тому влітку їхати — не варіант, а навесні якраз приємно змінити обстановку й погрітися під лагідним сонцем.
Своє житло, стабільний дохід, коханий чоловік, можливо, за пару років — шлюб. Чого ще від життя бажати? Хіба що її — ту саму нову кухню. У побуті Настя не надто переймається, бо банально бракує часу.
Може спокійно замовити готову їжу або зварити сосиски й нарізати простенький салат. У вихідні вони з Ігнатом взагалі десь гуляли й вечеряли в кафе.
Дівчина не стояла годинами біля плити — її ритм життя просто не передбачає наваристих борщів, трьох страв на вибір та киселю на десерт.
— Просто хотілося, щоб удома вже було затишно й зручно, — зітхає Настя. — І тут крига скресла в найбільш незручний момент. Мене відправляють у відрядження до Львова. Тільки-но я всілася в «Інтерсіті», розгорнула ноутбук, як лунає дзвінок: «Кухню завтра привеземо». А мама ж на морі…
Настя одразу набрала Ігната: мовляв, я домовлюся, а ти відпросися на завтра з роботи — меблі везуть. І справді, зателефонувала колезі, по-людськи пояснила ситуацію.
Хлопця з роботи відпустили, і він клятвено запевнив, що зустріне доставку в найкращому вигляді.
Про те, що того ж вечора друг покликав Ігната за місто на шашлики (раз уже вихідний випав), той Насті не обмовився й словом. Навпаки, коли вона дзвонила, хлопець солодко брехав: так, вдома, зустрів.
Щоправда, доставка затрималася до вечора, але він усе перевірив — жодних подряпин, усе чудово. А завтра приїдуть майстри, зберуть усі ці шафки, повісять полички — і буде краса.
Коли Настя повернулася, на неї чекав «сюрприз»: кухня стояла, але шафки висіли зовсім не так, як вона планувала, і не так, як було на омріяному ескізі.
— Ну, не знаю… — промимрив Ігнат, а потім таки розколовся.
Виявилося, що кухню він не приймав і при монтажі не був. Натомість там хазяйнувала (і навіть ночувала!) його мама — він її, бачте, попросив.
А мама вирішила, що саме так буде зручніше і практичніше! Вона встигла поскандалити з майстрами, і ті, махнувши рукою, зробили все так, як наказала ця раптова «господиня».
— Я просто кипіла від люті, — згадує Анастасія. — По-перше, через брехню Ігната. По-друге, через таке нахабне самоправство його матінки. А по-третє, через те, що в моїй квартирі цілих два дні знаходився невідомо хто!
Звісно, після таких новин Настя придивилася уважніше і побачила відверті сліди чужого втручання. І не тільки на кухні: білизна в шафі перерита, в документах хтось порпався, у ванній уся косметика перекинута догори дриґом.
— І головне, мені тепер треба наймати людей, щоб вони все перевісили так, як я хотіла! Та ще й ремонт на кухні підправляти, бо ж просвердлили не ту стіну й прибили там рейлінги, — обурюється дівчина.
— Та найцікавіше: ця пані наступного дня заявилася в гості! Мовляв, заочно вона зі мною вже «познайомилася», тож настав час і для реальної зустрічі.
— А я цього заочного знайомства взагалі не просила, — прямо, без зайвих реверансів заявила Настя матері Ігната. — І ніяк не збагну, чому ви взагалі розпоряджалися в моєму домі? У майстрів був проєкт, навіщо було все переробляти, вас хтось просив?
— О як! Мало того, що ти на дружину геть не годишся — нечупара, білизну скласти не вмієш, їсти не готуєш, так ти ще й хамка несусвітня! — раптова гостя навіть оком не моргнула.
Квартиру Анастасії першою покинула мати Ігната. За нею пішов і сам кавалер, а потім і частина його речей, які хлопець не зміг вивезти за один раз.
Отака несподівана радість трапилася через проблеми з кухонним гарнітуром: відвела доля від спільних родичів із дуже сумнівною мадам.
Настя зараз міркує, чи варто зробити так, щоб Ігнат ще й роботу цю втратив… І схиляється до того, що таки варто.
— Кухня є, мужика немає, — жартує дівчина. — І слава Богу. Тільки тепер от думаю: може, треба одразу після знайомства з чоловіком просити пред’явити його маму? Ну, щоб марно час не витрачати.
Як каже народна мудрість: «У чужий монастир зі своїм статутом не лізь», і часом дрібні побутові негаразди стають найкращим захистом від великих життєвих помилок. А як би ви відреагували, якби майбутня родичка вирішила навести власні порядки у вашій оселі, поки вас немає вдома?
