Мама дуже любить мене принижувати і повчати тим, що я нічого не вмію, що не вмію робити ремонти, що я некваплива і повільна, що без неї пропаду, якщо з нею не дай бог, що трапиться, так, може, я й не вмію робити всього того, що може робити вона, але мене це якось мало турбує, у мене до цього взагалі душа не лежить, але ж мама каже, що раз заміж не хочу, то все треба вчитися робити самій

Ми з мамою дуже різні, між нею та мною величезна емоційна прірва, яка стає дедалі більше. Якось так вийшло, що з самого дитинства я не могла з мамою поговорити до душі про те, що мене турбує, не могла розповісти їй про свої якісь переживання.

Навчаючись у школі, мені доводилося терпіти знущання через те, що у мене вроджений дефект руки, і тому я вважала, що така поведінка однокласників до мене є норма, що я це заслуговую тому, що я не така як усі і поваги до себе просто не заслуговую.

Тоді думала, що я просто не людина, коли ходила з дефектом. Через роки, коли стала вже дорослою я, звісно, докорінно змінила своє ставлення і до себе, і до своєї проблеми, навчилася по-іншому дивитися на речі, які не можна змінити.

Мамі я нічого не говорила про знущання, але було дуже прикро, що вона вважала, що якби мене ображали, то я неодмінно про це їй розповіла б, а якщо мовчу, значить все в порядку. Своїми любовними переживаннями, я теж з нею не поділяюся, мені простіше з чужою людиною про це поговорити.

На даний момент проблема полягає в тому, що мама дуже любить мене принижувати і повчати тим, що я нічого не вмію, що не вмію робити ремонти, що я некваплива і повільна, що без неї пропаду, якщо з нею не дай бог, що трапиться.

Так, може, я й не вмію робити всього того, що може робити вона, але мене це якось мало турбує, у мене до цього взагалі душа не лежить, але ж мама каже, що раз заміж не хочу, то все треба вчитися робити самій.

Щодо заміжжя теж, я їй завжди кажу, що житиму сама, що не хочу цього заміжжя, і вона охоче в це вірить. Але насправді мені, як і будь-якій дівчині, хочеться, звичайно ж, вийти заміж і створити сім’ю і я не розумію, як мама про це не здогадується і вірить у те, що для мене всі чоловіки погані і заміж я не хочу .

Зараз я також з нею у натягнутих стосунках і спричинив це один випадок. Звичайно, можливо, що і я тут перегнула, але все ж таки.

Роблячи ремонт у кухні, вона ногою наступила на кухонний рушник, коли переступала зі столів. Мене це просто розлютило в той момент, що невже не можна було сказати, щоб я прибрала цей рушник, і я зі злості вирвала рушник у неї з-під ніг.

В результаті, вона на мене почала кричати, обзивати, що я вже зовсім поїхала на своїй чистоті і порядку. Після цього випадку у мене з нею натягнуті стосунки і згадуючи все те, що вона мені раніше говорила, що я нікчемна і ні до чого не пристосована, мені з нею просто не хочеться, ні миритися, ні розмовляти, якась порожнеча у душі утворилася після всіх її слів.

Я не знаю, можливо, що все в мені, що це я якась не така по життю. Не знаю, але я почуваюся дуже ображеною.