Мама мене постійно дорікала, казала, що сусідка у супермаркеті на касі більше отримує, я економіст, тож мама сприймала мене як торгового працівника, я не намагалася її переконувати, вносила свою частину за комуналку, купувала продукти, для себе лишалися крихти

Навчалася я в школі добре, але про вищу освіту навіть не мріяла. Батьки одразу попередили, що грошей немає, і треба йти працювати. Але я таки закінчила коледж, підробляла весь час (прибиральницею вечорами), щоб оплачувати навчання.

З роботою мені пощастило, одразу потрапила до дружного колективу. Щоправда зарплата була не дуже, але мама мене постійно дорікала. Казала, що сусідка у супермаркеті на касі більше отримує.

Я економіст, тож мама сприймала мене як торгового працівника. Я не намагалася її переконувати, вносила свою частину за комуналку, купувала продукти, для себе лишалися крихти. Вже подумувала знову знайти підробіток, але мене помітили та підвищили до начальника відділу.

Зараз, через шість років, у мене хороша посада, компанія перспективна, але мене тягне за собою думка, що немає вищої освіти. Заробітна плата та умови роботи повністю влаштовують, але почуття переваги колег переді мною не залишають.

Подруга мені каже, що диплом вузу зараз не головне, потрібні грамотні спеціалісти у своїй галузі, а не просто люди з вищою освітою. Тим більше, освіта в наш час – дороге задоволення.

Ускладнює проблему і те, що мій хлопець закінчив університет. Ми живемо разом уже три роки, є плани на сім’ю та дітей. А тут я зі своїм навчанням!

Він каже, що це марна трата часу, результат буде той самий. І що я замість того, щоб насолоджуватися життям, збираюся витрачати час на складання іспитів та заліків. Потрібно задовольнятися тим, що є.

Може він і правий. Весілля та народження дитини потрібно буде відкласти, якщо я вступлю до вишу. Я це розумію, але знаю, що ця втрачена можливість мучитиме мене все життя. Але я не говорю про денну форму навчання. Адже там будуть студенти, які тільки-но закінчили школу, а мені вже 27 років. Тож лише заочно.

Але і на це потрібен час, сили та гроші. Однокласники в соціальних мережах вихваляються досягненнями, кар’єрою, вони успішні, а я на їхньому тлі, як сіра миша. Не писати мені, що я закінчила коледж! Хоча для мене чужі досягнення і не головне, але все ж таки не дає спокою своя ущербність.