Мені 35, в офіційному шлюбі 8 років, чоловікові 36. Працюю на керівній посаді, паралельно ведемо бізнес разом із чоловіком. У нас 2 дітей – старшому 15 (від мого першого шлюбу), молодшій 2 роки (спільна дитина з чоловіком). Хороший дохід (вищий за середній), своє житло, авто у кожного, ніяких особливих проблем.
Виросла я в дуже небагатій родині, на всьому заощаджували, аж до того, що в школі мене дражнили ялинкою — взимку та влітку одним кольором. Ходила цілий рік в одному й тому ж одязі, що дістався, як правило, від старшої сестри.
Суть проблеми, що я кар’єрист, вся у роботі. При цьому син навчається у платній школі, дочка — у приватному дитсадку. Тобто, вони не ростуть на вулиці, не надані самі собі.
У мене немає часу спілкуватися з батьками і сестрою — у мене 2 роботи, 2 дітей, чоловік і собака, я завжди зайнята. Та й не хочу, мабуть, бо мама завжди мене засуджує та критикує – на її думку я живу абсолютно неправильно.
Критиці піддається все — від кольору нігтів до стратегії в бізнесі (сама мама все життя пропрацювала середнім медперсоналом у лікарні). Причому так пафосно – та ти що! Та як можна! Наче я людину образила, а не купила полуниці з шампанським на вечерю, що на її думку неправильно. Я їду від неї завжди пригніченою. Тому намагаюся звести спілкування до телефонних розмов на загальні теми раз на 2-3 дні.
Але тепер мама може дозволити собі прийти до мене в гості зненацька, без запрошення, знаючи, що я зайнята. Востаннє і зовсім дичина — ми з чоловіком запросили на вечерю його (чоловіка) заступника з дружиною і обговорювали робочі питання. Дзвінок у двері – мама (хоча ми за годину до цього з нею говорили по телефону і я сказала, що буду зайнята). Скандал, що ми кубло вдома влаштували при дітях (грала музика і пили вино, діти при цьому самі у своїй кімнаті грали за комп’ютером).
Мама може прийти до мене в гості та почати лазити по шафам, я вибачаюсь, у мене там зберігаються особисті речі, у тому числі й дорослі іграшки! Я її зупиняю — починаються сльози та істерики.
Інший випадок – приходить старша сестра (вони з мамою на одній хвилі) просить перевести їй на карту 10 тисяч у борг. Без проблем, але я телефон забула в машині чоловіка, про що їй сказала. Тобто переведу ввечері, коли чоловік буде вдома. У відповідь – та ти що! А раптом він украде гроші в тебе з картки!
Мені іноді хочеться викликати лікаря. У нас із чоловіком спільний бізнес, загальний бюджет. Якщо йому раптом знадобляться гроші з моєї карти — я не заперечуватиму, як і він. Але ці істерики з боку моїх родичів мене вже дістали. Я навіть не знаю, чи можна налагодити з ними стосунки? І чи варто намагатися? Чи що з усім цим робити?
