Не знаю, як жити далі. Моя мама ніби хоче, щоб я була нещасна, щоб я була невдахою і впивається цим.
Я потрапила в залежне від неї становище, бо маю маленьку дитину. З чоловіком розлучилися ще пів року тому, шлюб був після зальоту, хотіла позбавитися від дитини, але не наважилася.
Побралися і не склалося. Розумію, що припустилася помилки, що не треба було цього робити, не варто було ні дитини залишати, ні виходити заміж.
Я все віддала б, щоб повернутися в минуле і змінити це, але не можу.Мама постійно нагадує мені про це, що я довірлива, дурна, що нічого не розумію у житті.
Через 2 місяці доньці буде півтора роки і мені потрібно вирішувати питання з роботою, тому що поки ми живемо на мою допомогу та аліменти, я не можу сидіти з нею до трьох років, немає засобів для існування.
Мама «любить» онучку, хоче піти з роботи і сидіти з нею, а я працюватиму, і даватиму їй гроші. Я не дуже хочу, щоб мама сиділа з нею, тому що вона часто кричить на неї, лається, видно, що дитина її дратує.
Але вийти на роботу і найняти няню мені не по кишені, садок тільки після трьох років. Мама знає це і користується моєю залежністю від неї, постійно доводить мене до сліз, зриває роздратування, кричить, згадує всі невдачі і промахи.
У мене є окрема квартира, ми там прописані із донькою та живемо. Якщо мама з нею сидітиме, то в батьківській квартирі, отже, і мені там доведеться жити.
Я просто збожеволію, не хочу знову жити з батьками, слухати негатив і докори. Не бачу виходу із ситуації, дуже втомилася морально та фізично, не хочу жити і не бачу сенсу у подальшому житті.
