— Нещодавно відкрито заявили, що я на чужу дитину витрачаюся, а рідним родичам не допомагаю, — розповідає Ельвіра про стосунки з ріднею.
— А кому допомагати? Мамі? Ти, здається, пробувала, тільки це не мамі йде, зрештою, — вважає подруга. — А решті… Треба було головою думати, а не на тебе сподіватися. І чому, цікаво, тобі має бути соромно? За що?
— За те, що ситно їм, солодко сплю, багато собі дозволяю, — усміхається Ельвіра. — Ну й так, за те, що не ділюся і витрачаюся на чужу дитину. Хоча… де вони мої витрати на це вгледіли — не уявляю. Чоловік у мене й сам непогано заробляє. Одним словом, без вини винна.
До цієї самої «винуватості» Ельвіра ставиться спокійно. Не скаржиться подрузі, а просто ділиться, до слова довелося в розмові. Живе так, як живе, змінювати нічого не збирається.
Ельвірі майже 44 роки. Вона одружена вдруге, вперше виходила заміж по великій любові 20 років тому, любов розсипалася в пил через зраду чоловіка. Вони прожили лише два роки, дітей не нажили, розійшлися, про особисте життя жінка не думала багато років, працювала, ставала на ноги.
У новий шлюб вступила лише в 37 років. Її чоловік розлучений, має дитину від першого шлюбу, йому зараз 12 років, син.
Сама Ельвіра ніколи особливо й не хотіла ставати матір’ю. І не до того було, і ніколи, а в 37, коли заміж знову вийшла, дізналася, що у неї проблеми будуть із зачаттям, лише через ЕКЗ.
Жінка переговорила з чоловіком, вирішили, що без спільної дитини вони цілком обійдуться, у чоловіка є син, а їй і не треба. Вже точно не через штучне втручання, оскільки спосіб для неї теж досить ризикований.
Проблему відпустили, та й не було це для жінки проблемою — не дітолюбна вона.
Ні, з пасинком їй цікаво, все ж уже не немовля, і поговорити можна, і сходити кудись. Хлопчик розвинений, допитливий.
У його мами зараз зʼявилася друга дитинка від другого чоловіка, хлопчик частенько гостює в родині батька, та й раніше його мати не заперечувала проти того, що нова дружина колишнього буде з дитиною контактувати.
Мамою Ельвіра сину чоловіка не стала, але стосунки чудові, років із 9-ти подружжя бере його з собою на відпочинок. Не щоразу, вони літають рази три на рік у відпустку, але влітку точно пасинок з ними подорожує. Коли на машині, раніше літаком літали. Навіть за кордон.
Матеріально в Ельвіри з чоловіком давно вирішені всі проблеми. Чоловік — провідний інженер у великому холдингу дуже «смачної» галузі, Ельвіра — заступник генерального директора комерційного банку.
Нова посада в Ельвіри останні два роки, але й до цього вона непогано заробляла. Є у неї трикімнатна квартира, у чоловіка дві двокімнатні, живуть зараз у заміському будинку.
Здали тільки одну двокімнатну чоловіка, оскільки іноді є необхідність зупинитися в Києві, в міській квартирі, а друга двокімнатна, що належить чоловікові, стоїть поки без ремонту — призначена вона пасинкові. Стане повнолітнім — батько подарує.
Чоловік платить аліменти, Ельвіра навіть не цікавилася їхнім розміром. Їм вистачає грошей. А родичам Ельвіри — ні.
З родичів: мама, яка вже на пенсії, і дві молодші сестри. Мама живе в їхній трикімнатній квартирі, де в Ельвіри частка, батька вже давно немає в живих. Разом з мамою живе середня сестра з двома дітьми — вона в розлученні.
Молодша сестра одружена, живуть у квартирі, що належить свекрам, точніше навіть не в квартирі, а в комуналці виходить. Свекрам належить 2 кімнати з трьох, причому дві кімнати — це розгороджена одна, була велика, кутова, зробили перепланування.
Ще одна кімната в цій своєрідній комуналці належить родичці свекрухи сестри. І там стосунки погані, ціну за житло вона запросила величезну, таких грошей немає ні у невістки з сином, ні у самої свекрухи.
Родичка здала квартиру на зло якійсь дуже неблагополучній жінці з дитиною, за договором, так що й не виселити.
— Загалом, там пекельна комуналка, а продавати житло й брати щось окреме ніхто не хоче, вже не знаю, чому, — продовжує Ельвіра. — Та й не моя це справа. Сестра сама собі таке життя влаштувала.
У молодшої сестри Ельвіри троє дітей. Старшому 7, молодшому рік. Вона у своєму житті ще ніколи й ніде не працювала. Сидить у вічній декретній відпустці, і грошей немає.
Свекри колись мріяли здати свою нерухомість, але, схоже, махнули рукою, дивлячись на темпи розмноження сина й невістки.
Періодично, особливо після появи дітей, молодша сестра з’їжджає з комуналки свекрів до своєї мами, і тоді у мами теж починається пекло. Власне, воно у неї й не закінчувалося.
Бо вже 8 років із нею живе середня донька і двоє її дітей: 11 і 9 років. Розлучилася сестра, коли молодшій доньці був лише рік. Колишній чоловік платить аліменти, зараз середня працює, але жити все одно важко.
— Молодша періодично мені на вуха присідає, що їй дітей годувати ні на що, — перераховує Ельвіра. — Середня кричить, що в неї є чоловік і він зобов’язаний заробляти на неї і дітей, а мама жаліє і ту, і іншу.
Загалом, спроби залучити заможну Ельвіру до вирішення проблем сестер почалися давно.
Щойно мама пішла на пенсію остаточно. Сталося це 7 років тому, коли мамі виповнилося 60. Жінка працювала й після настання пенсійного віку, а тут — «попросили».
Ельвіра почала потихесеньку допомагати. Мама просила ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, на комуналку — давала на комуналку, мама просила на зуби — допомагала на зуби. На окуляри нові? Тримай.
Тільки потім помітила, що ні зубів, ні нових окулярів немає й сліду. Мама з грошей старшої доньки допомагала двом молодшим: у них же діти!
І Ельвіра допомагати припинила. Чому вона має це робити?
Навіть комуналку не повинна, але платить, бо в неї частка в цій їй абсолютно непотрібній квартирі. Та й якщо б вона перестала платити, накопичився б борг. На сестру — байдуже, але мати… все ж мати.
Ельвіра майже не буває у родичів, якщо тільки щось завезти: пакет продуктів або подарунок мамі на день народження. Але й це жінка більше робити не має наміру.
Мало того, що її зустрічали завжди з підтиснутими губами і косими поглядами, так нещодавно висловили все, що накипіло.
— Дякую, звичайно, за «гуманітарну допомогу», — незадоволено зітхнула мама, приймаючи від старшої доньки пакет. — Їдеш? Знову відпочивати? Мабуть, пасинка з собою береш? — і від позитивної відповіді Ельвіри маму прорвало.
– Не соромно тобі? Розкішно живеш, чужу дитину балуєш, гроші на нього витрачаєш, а свої в злиднях тіпаються? У тебе скільки квартир? А твоя молодша живе в пеклі! У тебе машина, якій три роки, вважається старою, а ми тут живемо одне в одного на головах, не знаємо, яку дірку в бюджеті затикати спочатку, а яку потім.
— А що їй до наших проблем! — висунула голову з кухні середня сестра. — У нас — хліб і борщ, а у неї ікра з креветками.
— От і я кажу, — підтакувала мама, схвалюючи. — Гаразд, не дала життя дітям, не вийшло. Але ж є сестри, їхні діти, мати, врешті-решт! Соромно витрачатися на чужого хлопчиська, коли своя, рідня так живе.
— Соромно? Якби я гроші вкрала або на трасі заробила, було б соромно, — відповіла Ельвіра. — І то, мабуть, якби на трасі… то не дуже, все ж — робота. А так за що? Я заробила все, що у мене є. На сина свого заробляє його батько, мій чоловік. Те, що сестри своє життя так влаштували, а не інакше? А я винна?
Ельвіра не вимагатиме свою частку в спільній трикімнатній квартирі, не стане опускатися. Комуналку?
Не вирішила ще. А з рештою… не сором’язлива вона вродилася.
***
Ця історія, наче далекий відгомін наших власних переживань, змушує замислитися над питанням: чи є межі родинній допомозі?
І де та тонка грань, за якою співчуття перетворюється на безсовісне використання? Адже Ельвіра, яка власною працею досягла успіху, зіткнулася з заздрістю та докорами з боку тих, хто, можливо, сам не бажає докладати зусиль до власного життя.
Як ви гадаєте, чи має Ельвіра відчувати провину за те, що живе повним життям і витрачає кошти на свого пасинка, якого щиро любить, тоді як її кровні родичі перебувають у скруті, яку, на перший погляд, створили собі самі?
І як би ви вчинили на її місці?
Чи варто жертвувати власним благополуччям заради тих, хто, можливо, просто звик жити за чужий рахунок?
Дуже цікаво почути ваші думки.
