Хочу поділитися своєю історією, хоч і розумію, що можу отримати нерозуміння та засудження. Напевно, багатьом знайома така ситуація, коли в сім’ї, де є двоє дітей, одного батьки люблять більше, ніж іншого.
У моєму випадку у матері улюбленець – мій старший брат, і вона цього ніколи особливо не приховувала, а я була небажаною дитиною, через яку нібито пішов її чоловік.
Все життя вона носилася з братом, як із писаною торбою, відкуповувала його від правоохоронців, виплачувала його борги, кодувала від гулянок.
Розміняла нашу трикімнатну квартиру, щоб у синочка було окреме житло, зрештою сама опинилася в гуртожитку, а він живе «у прийомах» у своєї чергової співмешканки. Слава Богу, про мене дбали бабуся з дідусем, яким мати мене віддала з очей подалі.
Бабусі з дідусем вже давно немає, ми з чоловіком живемо за містом, а в їхній квартирці зараз живе моя дочка із зятем і дитиною. Все у нас добре, а з братом і мамою я практично не спілкуюся, та й вони особливо не горять бажанням бачити мене.
Нещодавно мати зламала шию стегна. Я допомогла грошима на операцію, але забирати її до себе і доглядати категорично відмовилася, хоча братик дуже наполягав. Сказала, що настав час платити за рахунками, адже мама все життя дбала про нього.
Я вислухала на свою адресу потік образ, але вважаю, що вчинила правильно. Мати сама обрала собі улюбленця, а життя все розставило на свої місця.
Навіть зараз я бачу, як наповнюється ніжністю її погляд побачивши обожнюваного синочка. А про мене вона згадала, тільки потрапивши в біду, не розуміючи, що за всі ці роки в моїй душі не залишилося до неї інших почуттів, окрім розчарування та образи.
