Мама в мене чудить, шарпає мені нерви, – розповідає подрузі, з якою разом катає парком візочок Ольга, – Усе було нормально, але рівно доти, доки у мене не зʼявилася дитина. А вчора взагалі був жах.
У Ольги зараз другий шлюб і друга дитина, їй півроку. Від першого невдалого заміжжя у жінки є 9-ти річний син, якого з 2-х років Ольга виховувала без жодної участі батька.
— Як тілько ми обзавелися дитиною, то мій колишній зустрів якусь пані з Естонії, – продовжує Ольга, – спочатку, як сам сказав, планував дочекатися моменту, коли дитина до садочка піде, тоді вже піти, але… Не дочекався, пішов, розлучення оформили, з роботи звільнився і поїхав.
— І що ж, усі ці роки жодної участі в житті дитини не брав?
— Жодного, ні аліментів, ні листівочки вітальної, – хитає головою Ольга, – якби мама не підтримала, не знаю, як би ми вижили.
Ольга з першим чоловіком жила на орендованій квартирі, після того як чоловік розчинився в тумані нового сімейного щастя, грошей винаймати житло в неї не було. Можна було б вийти на роботу раніше? Можна, але зарплата не покрила б витрат на винаймання і няню, а сидіти з Ярославом було нікому – мама Олі працювала.
— Стосунки з мамою в нас не дуже завжди були, – каже Оля, – не сварилися, але й теплоти не було. Але онука вона любила, та й вчинком колишнього зятя була обурена. Запропонувала повернутися з дитиною до неї.
Іншого виходу в жінки не було. Батьки її колишнього чоловіка від онука відсторонилися, потім і зовсім переїхали до старшої дочки в іншу країну. Рік Ольга фактично сиділа у мами на шиї, якщо не брати до уваги крихітних виплат на дитину.
— Ну якось ужилися, – каже Оля, – хоча мені більше доводилося терпіти і мовчати. А мама любить життя повчити, ось тут вона відривалася.
Навіть коли Ольга вийшла на роботу ситуація змінилася мало, дитина то ходила в садок, то ні. Матеріально жінка залежала від мами, а та донькою відверто зневажала, всіляко принижуючи й знецінюючи її успіхи та підкреслюючи невдачі.
— Ой, та куди б ти поділася, якби не я! Краще мовчи, один раз ти вже “сама знала”, – приблизно це частенько чула донька від матері.
Натомість до Ярослава бабуся була більш ніж ласкава. Хлопчика вона задаровувала іграшками, завалювала обновками, відверто балувала. Не те щоб зіпсувала хлопчиська остаточно, але Оля в списку дитячих авторитетів стояла десь навіть далі, ніж вихователі в садочку, на першому місці – бабуся.
— А потім я познайомилася зі своїм другим чоловіком, – каже Оля, – якщо чесно, я боялася, що мати кістьми лягатиме проти наших стосунків, але, на диво, все було спокійно.
Другий чоловік Ольги самостійний чоловік, який міцно стоїть на ногах. У нього є своє просторе житло, машина, хороша робота і гідний дохід. Чоловік був не скупий, познайомився із сином Олі, з її мамою, приносив пакетами делікатеси, возив Олю із сином на відпочинок, дарував їй та її домашнім гарні подарунки на свята.
— Він був одружений, старший за мене, – каже Оля, – йому зараз 44. Був одружений багато років тому, але коли дружина була в положенні її не стало разом з немовлям, лікарі не змогли врятувати. Загалом, після цього довго не міг оговтатися, рятувався роботою.
— У твоєму становищі, – погоджувалася мама, коли Оля оголосила, що її покликали заміж, – це щасливий квиток.
Ярославу на той момент було трохи більше 6-ти років. Оля з сином переїхала до нового чоловіка, мама приходила, задоволено кивала головою, дивлячись на окрему кімнату, яку тепер займав її улюблений онук. Нахвалювала зятя.
— Вона навіть заохочувала чоловіка мого, коли він робив Ярославу зауваження, – згадує Ольга, – мовляв, правильно, хлопчику сильно не вистачало чоловічого виховання, розпестили.
Чоловік Олі до хлопчика ставився добре. Зрозуміло, рідним Ярослав для нього не став, але чоловік відповідав на численні запитання пасинка, брав його з собою на футбол і на риболовлю, разом вони щось майстрували або готували. Міг забрати дитину із садочка, потім зі школи.
— Ну й зауваження робив, сварив, якщо Ярчік берега не бачив, а не бачив він частенько, все ж бабусине виховання не минуло дарма, розпещений, що й казати. Руку ніколи на мого сина не піднімав, не обзивався, але лаяв за пустощі, було, – каже Оля.
Мама вперше насторожилася і висловилася в той момент, коли Оля повідомила їй, що в неї буде ще дитина.
— Навіщо тобі це треба? А раптом і чоловік тебе кине? І куди підеш уже з двома? Одного я тобі витягнула, а другого тягнути не буду. Та й Ярославу стане гірше, коли в зятя з’явиться своя рідна дитина!
— А чоловік якраз переписав на мене свою однокімнатну квартиру, яка йому дісталася від тітки бездітної, – каже Оля, – як подарунок за довгоочікувану можливість мати свою дитину. Просто так, жодних умов я не ставила, сказав “поїхали” і все. І потім, чому не обзавестися другою дитиною? Якби я була заміжня все життя за одним і тим самим чоловіком, я б теж другу дитину захотіла. І чоловікові свою дитинку хочеться.
Але відтоді мама Ольги почала шулікою вдивлятися в сімейне життя доньки, особливо коли на світ з’явилася донька Олі.
— Розпитувала онука, а чи не ображає його новий тато, – усміхається Оля, – син чоловіка батьком кличе, ставлення до Ярослава з нашого боку змінилося тільки в голові в моєї мами.
— Звісно, ось своя дитина буде, пасинок не потрібен стане, – до місця і не до місця, не соромлячись зятя, могла сказати мама Ольги.
Зрештою чоловік попросив тещу рідше бувати в них удома, особливо, коли вдома він сам. Оля розуміє чоловіка, кому приємно чути образи в себе вдома? Мама висловилася без натяків, що Оля проміняла її і сина на штани, що вона не дасть онука ображати.
— А хто його ображати збирався? – дивується Ольга.
Нещодавно в їхній родині стався неприємний випадок. Чоловік застав Ярослава у дворі за палінням. Сам карати не став, розповів дружині. Оля вивернула кишені сина, знайшла залишки.
— Звісно, я його лаяла на чому світ стоїть! А хто б не лаяв? Я розумію, що в 9 років багато хлопчиків пробують це, ну не мовчати ж? І чоловік теж лаяв, він у мене без шкідливих звичок.
Ярослава покарали: позбавили кишенькових грошей, посадили вдома на 2 тижні, обмежили в солодкому. Проступок надзвичайний і покарання має бути суворим, вирішили мама і вітчим. Через кілька днів Ярославу зателефонувала бабуся, запрошуючи провести в неї вихідні.
— Він відповів, що покараний. Мама спочатку навіть не запитала за що, мама запитала як покараний онук, ну й понеслася!
— Ви позбавляєте дитину свіжого повітря та їжі, – кричала мама на Ольгу, – звісно, син не потрібен тепер ні вітчиму, ні матері!
— Мамо, – намагалася пояснити Оля, – Ярослав не голодує, просто морозиво і шоколад йому не купується. Покараний, так. А ти вважаєш, нехай димить? У 9 років? Треба було по голівці погладити, ще й пачку йому купити? Виховуємо, ми на те й батьки, а моя друга дитина тут взагалі ні до чого.
— Виховуєте? А яке право твій чоловік має карати Ярослава? Він йому хто? Він не має права навіть косо дивитися в його бік, а вже тим паче голос підвищувати! Не потрібен хлопчик? Віддай його мені!
Звісно бабусі ніхто не збирається віддавати Ярослава. Оля вкотре посварилася з мамою, вважаючи, що та не тільки псує онука, а й прагне зруйнувати її сімейне життя.
— Чоловік годує, вчить, забезпечує Ярослава, – вважає жінка, – він фактично виконує роль його батька. Він має право його виховувати, сварити і вимовляти йому за погану поведінку. Я чоловікові такі права дала. А інакше як? Чоловік має мовчати, я маю мовчати? І хто виросте?
